Аналіз вірша Пушкіна «Мандрівник»

У вірші «Мандрівник» Пушкін пише про людину, що переживає духовну кризу. Головний герой втрачає в мить сенс для існування і вирішує залишити минуле життя позаду. Мандрівник ставить за мету знайти притулок, яке врятувало б його від смерті, від суду Божого, до якого він не готовий. На мій погляд, основна ідея автора полягала в тому, щоб показати читачеві, що вихід, навіть із самої кризової ситуації – можливий завжди. Головний герой за допомогою «пророка», побачив білий світ, тобто задався пошуком життєвого шляху.

Сам мандрівник по суті справи є звичайним обивателем цього світу. Він – духовно виснажений чоловік, а з кожним новим подихом порожнеча всередині нього стає все більше. Так Пушкін зображує поява в ньому внутрішньої туги.

Люди, що оточують мандрівника, не можуть зрозуміти душевні терзання, будь то друзі, знайомі або навіть власна родина. Їм не чужа та внутрішня боротьба, з якої головний герой опинився один на один. Вони намагаються наставити його на так званий «істинний шлях», але отримують лише відмова, а потім і зовсім байдужість мандрівника в їхню думку.

Під час заповітної зустрічі «пророк» згадує про «тісних вратах порятунку». А «тісні» вони тому, що не кожен зможе в них протиснутися і знайти шлях до порятунку душі.

Я думаю, що вибір мандрівника був очевидним. Він пішов, залишив все позаду, але знайшов надію, тобто той промінець світла, що в ньому колись згас. Якби герой залишився на тому ж місці, то, найімовірніше, продовжив би вмирати зсередини.

«Мандрівник» – це багато в чому філософське вірш, але все ж воно про переживання і муках звичайної людини, тому не дивно, що Пушкін приділяє достатньо часу розмовної і просторічної лексики на ряду з архаїчною.

Якщо говорити про долю «пророка», то можна припустити, що мета його: «глаголити істину» і направляти людей на правильний шлях. Адже лише парою слів і звичайним жестом цей юнак відкриває очі герою. Мандрівник ж, навпаки, хоче знайти «тісними ворітьми» до порятунку своєї душі.

Посилання на основну публікацію