Аналіз вірша «Осінь» А.А. Фета

Творча спадщина Фета відкриває новий етап у розвитку поезії російського романтизму. В основі поетики лежить особлива філософія, в якій знайшли відбиття тісний зв’язок людини з природою. Саме пейзажна лірика, яка прославила поета, стала вінцем творчості Афанасія Фета.

У вірші «Осінь» явно простежується паралель між описом природи і життям самого автора. Написаний вірш в 1883 році, коли Фет вже відчував наближення старості. Жаль про що йде молодості, переживання про настання нового етапу життя, душевні спогади про події життя пройшла – все це проявляється в тексті вірша.

Відмінними рисами пейзажних замальовок поета є образність, конкретні описи деталей, наявність у творах засобів художньої виразності: епітетів, метафор, порівнянь. Вірш «Осінь» можна умовно розділити на три частини – три строфи, в кожної є своя тема і прихований глибокий сенс. Цей поділ допомагає зрозуміти думки ліричного героя, його настрій. Стає можливим побачити, як змінюється душевний стан героя під впливом змін в навколишній дійсності.

Образ осені змінюється протягом всієї розповіді. На початку вірша вона являє собою досить безрадісну картину:

  • «сумні похмурі дні»;
  • «беззвучної осені і холодної»;
  • «знемога безвідрадної до нас в душу просяться вони!»

Епітети «сумний», «похмурий», «беззвучний», «безвідрадний» створюють образ в’янучої природи. Навколо вже не залишилося яскравих фарб, переливів сонця; не чути співу птахів і звучання води – все покрито мороком і сумом. Поет майстерно створює відчуття смутку, яке наповнюють душу ліричного героя.

Друга строфа відрізняється від першої своєї смисловим навантаженням – на перший план виходять більш радісні образи. Вживання метафор «палаючі погляди», «золотолистяні убори», «спекотні примхи любові» змінює образ сумної осінньої природи на більш життєрадісну і теплу картину. Природа, а слідом за нею і ліричний герой, немов поринає у спогади про приємні миті, адже не завжди осінь означає занепад. Рання осінь розфарбована яскравими фарбами, вона живе і наповнює людей натхненням.

У третій строфі ліричний герой показаний умиротвореним, згодним з неминучим настанням осені і зими згодом. Все навколо завмирає в очікуванні зміни пір року. Печаль, що наповнили душу ліричного героя, нарешті, перестала мучити неспокійну душу, і так же завмерла в очікуванні. Осінь завмирає «пишно» і вона ні про що не шкодує – ось той стан, в якому знаходиться природа і ліричний герой. Фет, озираючись на прожиті роки, сумує. Але його смуток, хоч і неминуча, але урочиста.

У ліриці Панаса Опанасовича Фета природа стає не просто предметом опису, а відображенням загадкової і незвіданою душі. Паралельно зі змінами пір року або погоди змінюється і настрій ліричного героя Фета. У більш ранніх творах поета читач бачить гармонійне співіснування людини і природи. Людина в поезії Фета завжди прагнув осягнути щось незвідане, що таїться в навколишньому світі.

Вірші пізнього періоду творчості розкривають Фета, як поета відчуває не тільки наснагу, а й смуток по в’янучої природи і йдуть років. Уміння поета побачити прекрасне в сірих тужливих образах природи і відобразити ці образи у своїх творах, зробило Афанасія Фета великим російським поетом.

Посилання на основну публікацію