Аналіз вірша Державіна «Пам’ятник»

Один з найбільших поетів XVIII століття Гаврило Романович Державін вважав, що ті люди, в яких мистецтво не викликає натхнення і хвилювання, не можуть бути чуйними до людських радощів і страждань, залишаться глухими до прояву добра, і хвилювати їх буде тільки власне щастя.

Поет був переконаний, що виправлення порочних звичаїв, виховання любові до всього прекрасного, поширення освіти, а також служіння істині і справедливості і є основною метою мистецтва і, зокрема, літератури. У своєму вірші «Пам’ятник», написаному в 1796 році, Державін дотримується цих своїх позицій.

Хоча вірш і є довільним перекладанням оди відомого поета Стародавнього Риму, Горація, але воно аж ніяк не повторення думок давньоримського автора. У ній відбилася власна позиція Державіна по відношенню до поета і його стихії – поезії. Творчість поета сприймається ним як пам’ятник, якому не страшні «ні вихор, ні грім», воно не підвладне часу і «вище пірамід».
Вірш написаний 6-стопного ямбом. Ритм вірша неквапливий і урочистий, що підкреслює важливість теми. Вплив поезії на людей не тільки в даний час, але і на нащадків в майбутньому – основна тема його роздумів. З цієї точки зору поет гідний поваги і любові своїх співгромадян. Державін впевнений, що його слава і безсмертя не тільки не зів’януть, але будуть жити весь час, поки з родом Слов’ян будуть рахуватися.

У своєму творі поет перераховує свої заслуги перед «родом Славянов», головні з яких – це проголошення істини царям і введення в поезію «забавного російської мови», під яким мається на увазі використання слів і виразів з живої розмовної мови. Дійсно, жива розмовна мова зблизила поезію і реальне життя, тоді як до цього поезія була далека від життя і витала в захмарних висотах.

Прав був він і на рахунок проголошення істини царям. У цьому плані досить згадати «Феліція», в якій звучать то в формі похвали, то у вигляді невинних жартів, без яких би то не було різких виразів навіювання імператриці думок про освіченому монарху. Але це не означає, що Державін був слугою самодержавства.

Навпаки, подібна форма не суперечила його думкам про гуманне абсолютизму. Більш того, висловлюючи інтереси держави, він не боявся висловлювати гірку правду царям і їх оточенню. Яскравим прикладом тому може послужити ода «Володарям і судиям».

Посилання на основну публікацію