Аналіз твору «Борис Годунов» Пушкіна

Під час заслання в Михайлівському Олександр Сергійович Пушкін працював на подив напружено і плідно. Відразу ж після закінчення «Циган» він накидав приблизний план трагедії «Борис Годунов», а вже через рік чорновий варіант твору вже був готовий.

Історія Росії завжди була в сфері інтересів поета, а атмосфера в рідному маєтку підживлювала цей інтерес. Все навколо маєтку і в місті Пскові носило відбиток далекого минулого Батьківщини. Тут в сховищах книг Пушкін перечитує старовинні літописи, робить для себе замітки. Більш того, з Петербурга йому були вислані нові частини «Історії Держави Російської». Всі довколишні історичні пам’ятники були їм відвідані. Звернення поета до минулого диктувалося його прагненням через нього зрозуміти сьогодення. Пушкін був обізнаний про майбутній виступ декабристів, і його дуже хвилювало злободенне для всіх мислячих сучасників питання: чи можливо шляхом революції поліпшити життя народу без участі самого народу в цьому виступі?
Вся основна ідея трагедії зводиться до того, що процвітання країни неможливо без опори на головну її силу – народ. Саме тому в список дійових осіб поет прописав і слово «народ».

Хоча Пушкін, як і багато інших представників класицизму і романтизму до нього, звернувся до історичного минулого країни, але на відміну від них не прагнув використовувати його для агітації власних політичних ідей. Навпаки, він дотримується справжнього історизму. Створення справді історичної праці – ось в чому проявилося новаторство Олександра Сергійовича.

«Борис Годунов» – твір реалістичний. Ось чому діючі в ньому особи мислять і діють в повній синхронізації зі своєю епохою, а не як сучасники самого Пушкіна.

Особливо хочеться підкреслити зображення автором характеру Бориса Годунова, яке можна вважати перемогою поета в утвердженні реалізму. Світлий розум, сила волі, а головне, бажання народу добра – ось відмінні риси його характеру. Але поряд з цим Борис самолюбив і зневажливо ставиться до народу як до соціальної силі. Додатково до всього в наявності насолода перемогою і переоцінка своїх можливостей, що в купе з раніше перерахованих призводить до скоєння злочину. Народ для нього – завжди готова до обурення чернь. Тому цілком закономірно, що презирство до народу призводить до трагічного фіналу у вигляді вчинення над ним народного вироку.

Створення трагедії припадає на той час, коли традиції класицизму були ще живі. Але, незважаючи на це, Пушкін руйнує все його писані і неписані рамки. Чи не дотримується поет закону трьох єдностей і не дотримано їм єдність стилю.

Динамізм трагедії виявляв необхідність реформ і в театральній області. Існуючі сценічні норми не сприяли всебічному розкриттю композиції трагедії. Так що, Пушкін і в цьому плані виступив новатором.

Посилання на основну публікацію