1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Твори
  3. Аналіз поеми Ахматової “Реквієм”

Аналіз поеми Ахматової “Реквієм”

На частку російської поетеси Анни Ахматової випали нелегкі випробування. Її поема «Реквієм» присвячена важким для країни років сталінських репресій, коли багато людей були безвинно заарештовані і засуджені. Торкнулися ці події і Ахматової.

Вона провела чимало часу в тюремних чергах. Був заарештований її син. Однак, поема присвячена не тільки особистих переживань поетеси, а й усім матерям, яких спіткало це горе. Звучать в «Реквіємі» і відгомони страждань всього російського народу і рідної країни в цілому.

Поема створювалася протягом декількох років. Кожна її частина датована. Епіграф до твору написаний був дещо пізніше його самого. У ньому Ахматова, як би повертаючись до тих подій і переживаючи їх заново, підкреслює зв’язок свою з батьківщиною, яка не була їй залишена в ті важкі роки. Після епіграфа йде «Присвята» і «Вступ». Сама поема складається з десяти частин, остання з яких називається «Розп’яття» і епілогу в двох частинах.

«Замість передмови» поеми описує обстановку, що панує в тюремних чергах, то заціпеніння, в якому були люди, що знаходяться там. Всі вони очікували рішень про долю близьких людей. У цьому натовпі одна жінка, дізнавшись Ахматову, запитала її, чи зможе вона описати і це. Коли почутий був позитивну відповідь, якась подоба посмішки промайнуло змученому особі жінки. Цей образ, відображений поетесою, добре передає і підкреслює стан нещасних дружин і матерів, висловлює їх горе.

Перші кілька частин поеми описують ситуацію, яку пережили багато. Хоч поетеса і пише ці рядки від першої особи, але відносяться вони до всіх, кого це торкнулося. І далі, на протязі всього твору, особисті переживання нерозривно і тісно переплетені із загальною долею російського народу. Ахматова підкреслює це словами про те, що це не вона, а хтось страждає.

Сум’яття, що межує з запамороченням, чекання того, що буде далі, неймовірне горе, – все це звучить ще з самого вступу і триває протягом усього поеми. Твір можна поділити на дві смислові частини – очікування вироку і його винесення, то, що стало після.

Вирок характеризує поетеса як кам’яне слово, яке впало на груди, яка була ще жива, жива надією. А після цього удару – втрата сенсу життя.

Після звучить заклик смерті. І, як пише Ахматова, їй все одно, якою вона буде, аби прийшла вона швидше. Така доля була властива тоді багатьом матерям, чиї діти постраждали від репресій. Особисто їм всім присвячує Ахматова рядки епілогу.

Увесь твір просякнуте стражданням. А образ матері, убитої цим стражданням, є ключовим в поемі.

Варіант 2

Над «Реквіємом» Анна Ахматова працювала вісім років. І що найприкріше, поема не могла бути видана за часів Сталіна. Через це рідні та близькі Ахматової вчили поему напам’ять, а рукописи спалювалися особисто Ахматової, тому що навіть зберігання їх було небезпечним. Вперше «Реквієм» був надрукований в Мюнхені в 1963 році, і тільки лише через чотирнадцять років його опублікували в Росії.

Поема написана окремими віршами, які розрізняються за своєю тематикою, структурі написання і звучанням. Його структура дозволяє відчути ефект схвильованості, напруги в емоційному плані, яке простежується у головної героїні поеми, адже вона переживає не тільки драму в своєму житті, але і драму в житті громадської.

Ахматова дуже переживає за майбутнє батьківщини, вона переживає події тієї епохи, як свою особисту трагедію, страждаючи в протиріччях. Однак, вона не змінила своєї позиції, будучи відданою всім серцем рідній країні. Ахматова проживала життя разом з народом, розділяючи всі прикрощі та турботи.

Основою твору стала особиста трагедія Анни Ахматової. Її син і чоловік були засуджені до тюремного ув’язнення за участь в антирадянській терористичній групі. Це було абсурдне звинувачення, але саме ця подія підштовхнуло поетесу на написання поеми. Протягом усього твору можна відчути величезну душевний біль всіх матерів, дружин і наречених, які відчували ці муки не тільки під час «єжовщини», а й в усі тяжкі для Росії часи. Пише Анна Ахматова про трагічних подіях тридцятих років, про розправи над декабристами, про стрілецьких стратах, і страждання і горе російських жінок – невід’ємна складова цих подій.

У «Епілозі» твори Ахматова піднімає проблему людської пам’яті, тільки пам’ятаючи про ці страшні події, можна уникнути в майбутньому повторення такого. А ще вона звертається до бога, просячи за всіх тих, хто був з нею поруч у червоній стіни, поки вона чекала вироку для сина. Саме там пройшли найстрашніші дні її життя, як і тисяч людей того покоління.

У другій частині «Епілог» Ахматова намагається визначити своє місце на землі і підвести підсумки своєї творчої діяльності. Ця частина перегукується з Пушкінським «Пам’ятником», тільки Ахматова бажає, щоб пам’ятник їй стояв не в Царському Селі, де пройшло її дитинство, а біля стін Хрестів, де вона пережила страшні душевні муки з іншими жінками.

«Реквієм» – це чотирнадцять молитов, як сказала сама Ахматова. І не тільки по власному синові, а й по багатьом людям, які були знищені без провини, і не тільки фізично, а й духовно. Це поема – виклик, звинувачення тим, хто створив тоталітарний режим.

ПОДІЛИТИСЯ: