Аналіз поеми Анни Ахматової «Реквієм»

Над своєю поемою «Реквієм» поетеса працювала довгих вісім років. Тільки її творіння було заборонено бути виданим за сталінських часів, його вчили напам’ять близькі і рідні поетеси, тому що навіть рукописи зберігати було небезпечно, і А. Ахматова спалювала їх. У перший раз поему «Реквієм» надрукувало мюнхенська видавництво в 1963 році, тільки через довгих чотирнадцять років поему надрукували в рідній країні поетеси.

Анна Ахматова переживає трагедію епохи як свою особисту. Вона вболіває за майбутнє рідної країни. Мучиться в різних протиріччях, але її позиція незмінна – вона всією душею пов’язана зі своєю вітчизною, віддана їй всім своїм серцем. Поетеса страждала разом зі своїм народом, жила його турботами. Страшне горе торкнулося крилом її особистому житті. У році 1 935 її синові і чоловікові сказали тюремний вирок, як учасникам «антирадянської терористичної групи». Звичайно, це було абсурдне звинувачення.
Вся ця драма її життя вилилася в щось прекрасне, хоча і сумне – в написання геніальних віршів-викликів.
Поема «Реквієм» написана окремими віршами. Всі ці вірші різні за своєю тематикою, звучанням, віршованій структурою. Структура твори народжує ефект емоційної напруги, схвильованого монологу ліричної героїні, яка переживає драму в особистому та суспільному житті.

В епілозі поеми А. Ахматова звертається до теми пушкінського «Пам’ятника». Давайте спробуємо відшукати подібність і відмінність між «Пам’ятником» А. Пушкіна і «епілогом» А. Ахматової. У Пушкіна пам’ятник – це не тільки втілення поетичної спадщини, а й символ, духовної свободи і світлих почуттів. Використовуючи символ пам’ятника А. Ахматова намагалася довести, що чистота людської душі і відродження суспільства можливі тільки за умов відновлення свобод, доброти, високу моральність і біблійних заповідей.

Усім своїм нелегким життям А. Ахматова намагалася довести, що трагедія матері і жінки є невід’ємною частиною національної трагедії. Незважаючи на всіх свої особисті негаразди, Ахматова була зі своїм народом, разом з ним страждала, ділила все гіркоти і радості. Головною ознакою поезії А. Ахматової є слова, які належать цій геніальній поетесі: «створювати вишукану красу з« сміття »реальної дійсності, тобто підніматися з землі до зірок, а потім повертатися зорепадом віршів знову на землю».

Посилання на основну публікацію