19 грудня. Хрещення Господнє: стародавні традиції та обряди

Хрещення Господнє – завершальне свято в низці зимових різдвяно-новорічних святкувань. Він пов’язаний з хрещенням Христа у священних водах ріки Йордан.

Колись давно люди приходили на берег величавої річки Йордан, щоб послухати проповіді Івана Хрестителя. Він з натхненням розповідав усім охочим, що дуже скоро на землі з’явиться Спаситель, який дарує надію на безсмертя душі. Мовляв, статися це диво може в будь-який день, хоч навіть сьогодні. Тому потрібно підготуватися до зустрічі з Ним – покаятися і прийняти хрещення. Спочатку слід було визнати свої вільні й невільні гріхи. А потім зануритися в річку. Зрозуміло, не просто скупатися, а очиститися від скверни і пройти хрещення. Причому тут вода? По-перше, споконвіку воду почитали, адже вона дає життя всьому живому, завдяки їй земля плодоносить і колоситься, від неї залежить урожай. Культ води у слов’ян був дуже сильний – банальне обмивання сприймалося не тільки як спосіб змити з себе бруд фізичну, а й звільнитися від бруду духовної. По-друге, саме слово «хрещу» з грецької мови перекладається як «занурюю у воду». І мудрий Іоанн, не знаючи втоми, день у день проводив обряд хрещення. Іудеї каялися і один за іншим заходили в річку. А виходили на берег зовсім іншими, очищеними і просвітленими, готовими служити Добру. Багато хто після хрещення перебували в стані такого блаженного захвату, відчували настільки незвичайні відчуття, що, поглядаючи на Іоанна Предтечу, замислювалися – а чи не він той самий Спаситель? Ну, раз він може творити з ними подібне. Але Іоанн всякий раз наполегливо повторював, що Син Божий – це не він, ні в якому разі. І слово «предтеча» означає «попередник». Просто потрібно набратися терпіння і ще трошки почекати, і справжній Спаситель неодмінно з’явиться. Головне – не втрачати віри, сподіватися на швидку зустріч з Месією. «Я хрещу вас водою, але слідом за мною йде сильніший від мене, що Йому я недостойний розв’язувати ремінь взуття». Іоанн виявився прав, в один із самих звичайних днів нарешті сталося диво. Так завжди буває – чудеса трапляються раптово, коли все навколо звичайно і буденно. Проповідник побачив серед натовпу Того, хто відкриє Царство Небесне. Він розгубився і уточнив, чи дійсно повинен хрестити самого Спасителя. Ісус відповів: «Так». І прийняв від Івана хрещення. (До речі, слово «Христос» перекладається з того ж грецької як «Помазаник»). Але навряд Він ступив на берег, як разверзлись Небеса і на нього зійшов Святий Дух. У вигляді прилетів голуба. І в ту ж секунду пролунав з Небес глас всемогутнього Бога-Отця: «Ти Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав». Таким чином було публічно засвідчено справжнє призначення і божественне походження Ісуса. Мало того, це унікальний випадок, коли світу з’явилися відразу всі три Ліка Святої Трійці. В одному місці і в один час. Рахуйте самі: Син Божий хрестився в Йордані, Бог-Отець говорив з Небес, Бог Святий Дух здався у вигляді голуба. «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь ».

З тих самих пір люди вірять, що вода, набрана з водойми в день Хрещення Христа, має чудодійну силу і неймовірними цілющими властивостями, до того ж вона не псується протягом довгого часу (рік точно, а то і два, і три). У минулі часи, вранці за день до Водохреща йшли до водойми, щоб вирубати в льоду великий хрест і встановити його поряд з ополонкою (вертикально). Тоді ні про який глобальному потеплінні не чули, водохресні морози були люті, що дозволяло без проблем спорудити крижаний хрест. Його прикрашали вінком з гілок калини та сосни, увитих барвінком. Такі дари природи несли в собі глибокий сакральний зміст. Калина уособлювала любов і щасливе материнство, сосна – вічне життя, а барвінок – вічну любов. Після цього хрест поливали спеціально приготованим для такого випадку буряковим квасом. І крижаний хрест ставав червоним – в пам’ять про кров Ісуса Христа, яку він пролив за порятунок людства. І хрестоподібну ополонку, і сам хрест іменували «иордань». Символічно це означало, що води далекої річки Йордань течуть в кожній річці, ставку чи озері. А наступного дня, у свято Водохреща, сюди поспішить народ, тисячі людей здійснять хресний хід «на Йордань». Священик прочитає молитву і, освячуючи воду, опустить в неї срібний хрест. А в храмах відбувалося освячення води за особливим чином, це дійство іменувалося Великим Йорданським освяченням.

Традиція ставити крижаний хрест зараз практично не підтримується, а ось ополонку у вигляді хреста і раніше вирубують. І сміливці в неї занурюються. Триразове занурення з головою здійснюють. Як у давнину. Гріхи змивають і від хвороб позбуваються. Прості люди – скромно, свій «подвиг» не афішуючи. Політики і можновладці – показово, часто з демонстрацією по телебаченню. Залишається сподіватися, що не тільки «героїчний вчинок» здійснюють, переслідуючи якісь особисті цілі, а пам’ятають про релігійному сенсі дії.

Але залишимо поки обмивання, воно відбувається вже безпосередньо 19 січня, і повернемося до Водохресному вечора – тобто вечора напередодні Водохреща, Другому Святому Вечеру. За церковними канонами його називають навечір’я, що означає – переддень церковного торжества. Також як і перед Різдвом, весь день нічого не їли, навіть діти і люди похилого віку, а ввечері збиралися на ритуальну трапезу, звану Голодній (Бідної) кутею. Сім’я розсаджують за великим столом. Крім згаданої вже куті, в цей раз складається з крупи з медом і родзинками, без всяких інших надмірностей, і всюдисущого узвару, який при кожному випадку варили і любили, подавалося непарна кількість пісних страв. Як правило, гречані млинці, пироги, короваї, рибні страви, вареники з капустою, бобові страви, каші, кисіль журавлинний, квашена капуста, юшка, картопляні котлети з чорносливом, бублики, іноді мед. Після вечері в обов’язковому порядку «проганяли кутю». Господиня розбивала про ворота горщик, в якому варилася кутя, примовляючи: «Геть, кутя, з покутя». Підключалися і хлопці. Викрикуючи приблизно такі ж слова, вони ходили по селі, стукали макогоном про паркани і ворота, всіляко шуміли. (Макогон – велика дерев’яна заокруглена внизу палиця, якою розтирають мак, масло тощо) Таким обрядом випроваджували духів і інших надприродних істот, які на Святки безкарно розгулювали по землі. Тепер їм пора покинути світ живих і повернутися «на той світ». І потрібно подбає, щоб вони ніде нишком НЕ причаїлися, ніхто з них, не дай Бог, в селі не залишився. Дівчата не упускали шанс відкрити завісу таємниці над майбутнім – проводили останні святочні ворожіння. Пам’ятаєте, як у Жуковського? «Раз у Водохресний вечір дівчата ворожили». І далі по тексту – про черевичку, який за ворота кидали і який ми з вами вже раніше обговорювали. Було й схоже виключно водохресне ворожіння. Дівчина брала ложку, якою щойно трапезувала у Водохресний вечір, виходила на поріг і стукала нею, поки-небудь не загавкає пес. Звідки почувся гавкіт – в тій стороні проживає суджений. Хрипкий гавкіт – до шлюбу зі старим, дзвінкий – з молодим. Неведомо, мила вона перед цим дійством ложку або прямо так била, розкидаючи мимохідь залишки куті. Адже тлумачення двояким може бути. Ну, для майбутнього чоловіка. Йому напевно буде цікаво. Адже якщо помила – чистюля, що не помила – ну і що, зате кутя в будинку була, значить, готувати вміє. Ось і вибирайте самі, мити чи не мити. І ким уславитися.

Раненько 19 січня снідали обрядовими пісними печенюшками, які називалися «Хрести». Запити їх слід було ковтком святої води. Рецептом поділилася знайома, вона його в якійсь старій книзі знайшла і під себе трошки видозмінила. В одній посудині змішайте 3 склянки борошна (без гірки), 1,5 чайної ложки розпушувача, 2/3 склянки крохмалю і 0,5 склянки олії без запаху. У другу посудину налийте 0,5 склянки ледь теплої води, додайте 1 склянку цукру, 0,5 чайної ложки солі, 1 чайну ложку ваніліну і добре перемішайте. З’єднайте всі інгредієнти і замісити некруте тісто. Розкачайте, ножем виріжте смужки довжиною 5-7 см. З смужок сформуйте хрестики (накладаючи одну на іншу). Прикрасьте родзинками, мармеладом або цукатами («вминали» прикраса в тісто, легенько надавав). Викладіть на деко і випікайте при t 180 ? С близько 20 хвилин. Якщо печиво тріснуло або підгоріло, його на стіл не ставлять, віддають птахам. Як варіант, можна купити в магазині готове пісне тісто і спекти з нього «хрести».

До вечора все знову збиралися за столом. Але тепер він ломився від різних наїдків – пост закінчився. Однак крупи, ягоди та мед в меню були присутні. Також споживали запечене гусака або порося, домашню ковбасу, вареники з тельбухами, заливне, котлети, буженину та інші страви з м’яса і птиці. Починався «зимовий м’ясоїд». А молодь більше раділа тому, що наступав сезон весіль.

Посилання на основну публікацію