Види і принципи виховання

Існує 6 типів виховання, в сукупності спрямовані на всебічний розвиток:

  • Розумовим вихованням займаються шкільні установи, що ставлять собі за мету розвиток в дитині його творчого потенціалу, розумових, емоційних і фізичних можливостей, прищеплення моральних цінностей.Школа прагне передати учневі певний обсяг знань, виявити і розвинути його творчий потенціал, перетворити природні задатки в здатності, сформувати науковий погляд на світ і сприяти набуттю потреби в постійному підвищенні рівня знань.
  • Політехнічна – «покликане» підготувати человекуа до вибору професії шляхом ознайомлення з принципами і процесами різного роду виробництв, а також розвиває любов до праці, самодисципліну і відповідальність.
  • Трудове виховання є провідним фактором розвитку особистості (не дарма ж кажуть, що саме праця зробила з мавпи людину). В даному процесі людина опановує знаряддями праці, вивчає способи їх застосування, вчиться планувати дії і здійснювати трудову діяльність.
  • Моральне – прищеплює морально-етичну систему цінностей, норми і правила, що існують в суспільстві і схвалювані їм. В основі цього виховання лежить передача підростаючому поколінню сформованих понять, звичок і переконань.
  • Естетичне виховання також називають емоційним. Воно спрямоване на прищеплення естетичних смаків, а також формує у підлітка інтерес до естетичної діяльності. Простіше кажучи, дітям дають знання про естетичну культуру, розвивають почуття прекрасного і вирощують бажання бути прекрасним і душею, і тілом.
  • Фізичне – виробляє якості, що допомагають індивіду у праці і розумової діяльності. Сюди входить правильне і здорове розвиток тіла, волі, сили, витривалості. Прищеплення здорового способу життя (ЗСЖ) і потреби вдосконалювати фізичні дані.

Виховний процес ґрунтується на принципах, які представляють собою положення, які виражають вимоги до методів і способів організації даного процесу. Сучасні принципи відображають:

  • особистісний підхід до індивіда;
  • гуманність;
  • опора на позитивні феномени процесу;
  • єдність виховних заходів;
  • зв’язок виховання з трудовою діяльністю.

Цілі виховання – це потрібно суспільству або індивіду

Тепер ми зрозуміли, що таке виховання, але навіщо нам виховувати дітей? Який сенс цього заходу? На даний момент існує дві концепції мети виховання.

Прагматична концепція (до речі, її дотримується США) передбачає, що метою виховання є виживання.

Тобто суспільство повинно виховувати соціально ефективних, наділених відповідальністю і законослухняних громадян, щоб вони успішно ладнали між собою і разом думали над тим, як жити далі. Може тому американці такі спокійні, усміхнені та доброзичливі?

Друга концепція – це гуманістична, яка «бачить» собі за мету організацію таких умов, які допоможуть індивіду розвинути таланти і проявити своє «Я».

Деякі вчені мужі на повному серйозі говорили про те, що саме по собі виховання в тому вигляді, який існує на даний момент, немає сенсу й його потрібно скасувати, щоб дати людині можливість розвиватися природно, не втручатися в його справжню природу.

Перша концепція ставить в пріоритет інтереси суспільства (в США – це інтереси капіталістів, які отримують слухняне стадо), друга – індивіда. Яка з них більш ефективна і правильна, невідомо. По крайней мере, це питання в науковому просторі досі стоїть ребром.

Дефекти виховного процесу

Отже, про позитивний результат виховання ми говоримо в тому випадку, коли завдання даного процесу успішно виконані. А якщо немає? Тоді мова йде про дефект або, якщо хочете, «шлюбі».

Добре, якщо такі вади нічим не загрожують ні самому індивіду, ні суспільству, в якому він живе, але буває і навпаки. Наприклад, якщо людина не засвоїв комунікативні навички і має проблеми у взаємодії з середовищем (соціофобія, наприклад, або все ті ж мізантропи) – це біда, але не катастрофа.

А от у випадку коли має місце прогалина в сфері морально-етичних цінностей, може статися катастрофа у вигляді жорстокого поводження з людьми, насильства і вбивств (це соціопати).

Що може сприяти «шлюбу» в вихованні:

  • психічні розлади людини і, як наслідок, неможливість осягнути весь процес;
  • особливості навколишнього середовища (сім’я, сад, школа);
  • успадкування дефектів від дорослих (питущі, байдужі батьки виростять безпритульного з усіма наслідками, що випливають);
  • дефіцит ресурсів (наприклад, бідні люди не мають можливості отримувати додаткові знання);
  • технологічні та методологічні витрати (помилки вихователів).

Дефекти виховання, в свою чергу, є причинами девіантної (ненормального) поведінки, яке засуджується суспільством і представниками закону.

Посилання на основну публікацію