Що таке меланхолія

Значення терміна «меланхолія» можна дізнатися, заглянувши в давньогрецький словник. Слово перекладається, як «чорна жовч». Срузу згадується вчення Гіппократа, який стверджував:

людей, в яких переважає ця рідина, схильні до нудьги, похмурого настрою, дуже чутливі і сприйнятливі до зовнішнього світу, ранимі, схильні до сліз.

Уже значно пізніше такий опис темпераменту отримало назву «меланхолік» (читайте про це докладніше за посиланням наведеної на самому початку статті). По суті, це вирок. Так-так, бо схильність до такого стану є вродженою.

Також було відмічено, що меланхолія більше характерна жіночої статі, ніж чоловічої. Але це не означає, що чоловіки застраховані від цього.

Меланхолія в стародавній Греції

Жерці Стародавньої Індії вважали, що таке захворювання психіки, як і всі інші – це витівки диявола або злих духів. Тому до них приводили страждали від цього, і намагалися вигнати різними обрядами, ритуалами, травами.

Пифагором також були помічені у себе напади смутку, при яких він радив піти від натовпу людей. Залишитися наодинці з собою, знайти спокій і душевну рівновагу. Також філософ і лікар вдавався до музикотерапії.

Демокріт стверджував, що меланхолія закрадається від пристрасті. Тому в її період варто споглядати світ навколо себе і аналізувати свої думки, емоції. Аристотель помітив, що цим станом страждають переважно діячі мистецтва, філософи і політики.

У Стародавньому Римі лікування було в вигляді кровопускання. А кому не можна було це робити за медичними показаннями, викликали блювоту. Все для того, щоб позбавити людину від внутрішньої туги, яка накопичилася в організмі. У середньовіччі такий стан вважали гріховним, тому і терапія проходила в церкві.

На Русі ж це стан здавна назвали нудьгою або похмурим божевіллям. Зараз же найчастіше говорять про смутному настрої і «високою» смутку (шляхетної нудьгу). Кому як.

Посилання на основну публікацію