Людина не раб обставин

Громадська думка, звичайно, велика сила морального регулювання. Однак може помилятися і більшість. Людина не повинна сліпо і бездумно підкорятися чужій думці, тиску обставин. Адже він не бездушний гвинтик у державній машині і не раб суспільних обставин. Людина – істота вільне, активне, творче, він не тільки пристосовується до світу, в якому живе, він і сам цей світ пристосовує до себе, змінює обставини, творить і себе, і нову суспільне середовище.

Людина, живучи в суспільстві, повинен, звичайно, прислухатися до громадської думки, але він також повинен вміти правильно його оцінювати. І якщо воно реакційно, аморально, антигуманно – протестувати, боротися проти нього, йти наперекір йому, захищаючи істину, справедливість, гуманізм.

Духовні переконання особистості. Де ж бере сили людина, коли виступає проти застарілого громадської думки?

Він бере їх, як добре говорили раніше, в душі своїй. Людина спирається на свої внутрішні духовні переконання. А духовні переконання моральної людини орієнтуються на вічні моральні цінності та ідеали.

Духовні переконання складають зміст того, що ми називаємо совістю. Людина перебуває під постійним контролем оточуючих і під самоконтролем своїх внутрішніх переконань, совісті. Совість завжди з людиною. У кожної людини бувають у житті удачі і невдачі, періоди піднесення та спаду. Від невдач можна звільнитися, від заплямованою совісті ніколи.

Людина постійно критикує, переробляє себе – так велить йому совість. Він знаходить у собі силу і сміливість виступити проти зла – так велить совість. Щоб жити по совісті, необхідна величезна особиста мужність, а іноді і самопожертву.

Посилання на основну публікацію