З історії соціальної роботи з сім’єю і дітьми

В Україні, як і в будь-якій іншій державі, завжди були окремі сім’ї, найбільш гостро потребують підтримки з боку суспільства і держави.
В кінці XIX ст. виникає група організацій, створених за професійною ознакою, для надання допомоги і взаємодопомоги один одному працівникам однієї професії: прикажчики, службовці по сільському господарству. Ці організації охоплювали міське та сільське населення.
У 1864 р були видані Положення про церковно-прихід ських піклування і церковних братствах, які дали можливість організувати благодійність в парафіях – ці суспільства стали центрами з надання допомоги нужденному духовенству, парафіяльним біднякам і їх сім’ям або сім’ям окремо.
Вивчаючи історичний досвід соціальної роботи, Т. Г. Деревягина посилається на діяльність Товариства піклування про бідних. Утворившись в 1864 р в Тамбовській області, суспільство поділило область на ділянки, закріпивши за ними членів правління. На першому етапі їх завданням була обстежити закріплений ділянку, виявити які потребують допомоги, організувати піклування ділянки, залучити актив для роботи. Товариство надавало різні види допомоги: виплачувало посібники щомісячні (до 90 чол.) І одноразові (до 100 чол.), Видавало гроші на одяг і взуття для дітей, на похорон, на лікування в лікарні, на придбання ліків. Але головним завданням Товариства піклування про бідних була допомога в отриманні будь-якої професії людьми, здатними працювати. У бюджеті даного Товариства були такі статті, як училищна фонд, на навчання дітей з бідних сімей, фонд піклування дітей, які залишилися без піклування батьків. Кількість членів суспільства коливалося від 80 до 100 чоловік.
У XIX ст. призрением дорослих членів сімей та дітей займалися п’ять груп установ:
1. Заклади для піклування убогих, старих, невиліковних і взагалі нездатних до праці (богадільні, притулки, страннопріемние будинки, притулки та ін.).
2. Заклади дешевого і безкоштовного проживання (нічліжні будинки, квартири, кімнати, гуртожитки).
3. Заклади безкоштовного і дешевого харчування (їдальні, чайні).
4. Заклади трудової допомоги (будинки працьовитості, майстерні, рукодільних).
5. Заклади трудової допомоги для дорослих, дітей і цілих сімей.
Спільна робота міських управ і попечительств в різних містах проявляється в різних численних благодійних діях щодо бідуючих городян і жителів навколишніх сіл. Допомога виражалася в різноманітних формах, таких як:
1) щомісячні грошові допомоги нужденним сільським багатодітним сім’ям, малозабезпеченим сім’ям, дітям-сиротам, хворим дітям, дорослим.
2) одноразові грошові допомоги, які видавалися сім’ям в моменти особливо гострої потреби і перед святами.
У різних благодійних організаціях можуть створюватися:
– Суспільство для самотніх трудящих жінок: дитячий притулок, де жінки можуть залишити своїх дітей на час робочого дня;
– Благодійний відділ, де за незначну плату надається житло і їжа жінкам, тимчасово перебували у важких матеріальних умовах у зв’язку з втратою роботи;
– Відділ надання безкоштовної медичної допомоги жінкам і дітям.
Таким чином, вже в кінці XIX ст. соціальна робота з сім’єю активно розвивалася. Об’єктом її були сім’ї та окремі члени сімей, які потребували найнеобхіднішому для існування. Як позитивний досвід необхідно виділити видачу щомісячних грошових допомог нужденним сім’ям; одноразові допомоги в разі гострої потреби сільської сім’ї; надання безкоштовної медичної допомоги і т. д. Уваги заслуговує, на наш погляд, і система установ, що займаються призрением сільських сімей.

Посилання на основну публікацію