Метод преференції при роботі з альтернативними питаннями анкети

У 1993 р ми провели дослідження з використанням даного методу з проблеми приватизації. Респондентам пропонувалося перевагу на кожну з сформульованих альтернатив. Зауважимо, що при використанні методу преференції необхідно дотримуватися певні умови. По-перше, альтернативою повинні бути дійсно диз’юнктивні судження, т. Е. «Не наповзати» один на одного, що вимагає великої аналітичного опрацювання досліджуваної теми. По-друге, проблема повинна мати безсумнівну суспільну значимість, широкий публічний резонанс і особистісний смисл для кожного респондента. Проблема приватизації в ті роки задовольняла всім цим вимогам. По-третє, при такому характері проблеми респонденти виступають у ролі громадських експертів, що дозволяє більш широко використовувати малу вибірку [269].
На першому етапі, використовуючи розробки з даної проблеми, був сформований наступний блок альтернативних варіантів:
1) приватизація не потрібна, необхідно зміцнювати державну власність;
2) приватизуватися повинно 50% державної власності;
3) починати треба з малої приватизації та приватизації житла;
4) приватизація повинна бути масовою, всенародною, вибіркова приватизація недопустима;
5) промислові підприємства акціонуються, акції продаються всім бажаючим (як за чеки, так і за гроші);
6) проводиться закрите акціонування підприємств, акції тільки членам трудового колективу;
7) колгоспи-радгоспи перетворюються в акціонерні товариства, їх працівники отримують право продавати свою частку і купувати акції інших працівників;
8) присадибні та дачні земельні ділянки передаються у власність громадян;
9) земля може бути придбана у власність громадян республіки і зарубіжних інвесторів в обмежених розмірах;
10) продаж об’єктів державної власності можлива тільки на аукціонах.

Вибираючи альтернативи з рівнем консенсусу більше 75%, можна зробити наступний висновок. Приватизація повинна бути відкритою і гласною, вибіркова приватизація неприпустима. В першу чергу повинна проводитися мала приватизація і приватизація житла. Присадибні та дачні ділянки передаються у власність громадян. Промислові підприємства поступово перетворюються в акціонерні товариства відкритого типу. Продаж об’єктів державної власності проводиться на спеціально організованих для цих цілей аукціонах. Ті варіанти, які не знайшли підтримки, тимчасово відкладаються, але можуть бути внесені повторно (наприклад, після завершення першого етапу приватизації).
Метод преференції добре поєднується з процедурою експертного оцінювання. У цьому випадку він дозволяє не тільки отримати узагальнені дані найбільш компетентних фахівців, а й перевірити альтернативи перед їх включенням до анкети масового опитування. У 1998 р проводилося опитування пенсіонерів м Мінська щодо пропозицій по зміні пенсійної системи (табл. 2.2). Думки респондентів фіксувалися по тричленної шкалою «підтримую – важко сказати – не підтримую». Одночасно ми провели опитування експертів з використанням методу преференції і визначення рівня консенсусу щодо кожної з альтернатив.
Як бачимо, останні два варіанти експерти відхилили. На їхню думку, вони хоч і бажані (з точки зору модельних подань), але поки не здійсненні. У першу чергу необхідно реалізувати вже намічені в рішеннях уряду заходи, такі як введення персональних рахунків, підвищення пенсій на 1% заробітку за кожні 2 місяці роботи в пенсійному віці. Підвищення віку виходу на пенсію також не найкращий варіант, оскільки громадська думка його не підтримує.

Підводячи підсумки короткого розгляду можливостей методу преференції, можна зробити наступні висновки.
1. Термін «консенсус», який мав широке поширення в 80-і роки, до теперішнього часу практично вийшов з ужитку. Його зміст залишився «нераспредмеченним». Політики, як правило, фіксують результат методу консенсусу, т. Е. Злагода, а не процедурну сторону, спрямовану на узгодження. Причина в тому, що механічне вживання терміна призвело до відриву від того, що і складає його суть, від консенсуального голосування як способу досягнення згоди.
2. Головна перевага такої форми голосування полягає в тому, що вона допускає альтернативність, заохочуючи тим самим внесення будь-яких конструктивних пропозицій. Це створює упевненість, що думка меншості або навіть одного особи не буде відкинуто, а отримає оцінку за допомогою преференції. Тим самим активність рядових учасників голосування істотно підвищується.
3. Ефективність рішень, прийнятих шляхом консенсусу, свідомо вище тих, які приймаються традиційним голосуванням або одноосібно. Це випливає з того, що такі рішення краще узгоджені і в їх виконанні зацікавлені не окремі особи чи групи, а більшість спільноти.
4. консесуальними голосування найбільшою мірою відображає психологію індивідуального вибору і природу громадської думки.
Щодо індивідуального вибору встановлено, що в повсякденних життєвих ситуаціях більшість людей не схильні діяти за принципом «все або нічого», а ретельно зважують наявні варіанти і класифікують їх за ступенем переваги, щоб перейти до другого варіанту, якщо перший з якихось причин не здійснимо . Так, наприклад, проходить вибір професії, навчального закладу, товарів і т. Д. Немає підстав припускати, що при голосуванні психологія вибору змінюється.
5. Відносно громадської думки важливо враховувати, що воно являє собою певний стан масової свідомості. У ході опитувань соціологи визначають (заміряють) громадська думка як усереднене оціночне судження всього населення або окремих його категорій.
І як би не розходилися індивідуальні оцінки (думки), при достатньому числі альтернатив завжди знайдеться такий варіант, який прийнятний для всіх або переважної більшості. Так, при безсумнівному розходженні позицій між прихильниками демократичних ринкових реформ і соціалістичної орієнтації їх думки (під час республіканського опитування в лютому-березні 1994 г.) збіглися по таких пропозиціях, як введення президентської форми правління, підписання акту згоди на період виходу з кризи, прямі вибори керівників місцевої влади, конфіскація тіньового капіталу і «приватизованої» власності, підтримка фермерського руху в Білорусі, приватизація житла. Цей блок узгоджених варіантів рішень суспільно-політичних проблем (а він міг би бути розширений при збільшенні переліку альтернатив) і становить центр громадської думки. Далі інтереси розходяться, але важливий сам факт визначення напрямів, проти яких ніхто не виступає. Зрозуміло, що їх реалізація не тільки буде спиратися на громадську думку, а й поступово розширить зону згоди, зблизить багато позицій або принаймні зніме конфронтаційну домінанту – небажання слухати і розуміти один одного.
6. Для досягнення консенсусу між виконавчою владою і опозицією доцільно використовувати метод преференції з формулюванням всіх альтернатив тією і іншою стороною. Ухвалення узгоджених рішень могло б іти послідовно, починаючи з тих альтернатив (позицій, варіантів), що не відкидаються сторонами.

Посилання на основну публікацію