Альтернативні школи і течії науки про міжнародні відносини

Традиційні школи досліджень міжнародних відносин мають як сильні, так і слабкі сторони і відображають певні аспекти політичних і дипломатичних реалій, які відображаються в міжнародних відносинах. Суперництво між різними традиційними парадигмами і теоретичні дискусії посприяли збагаченню як «канонічних» шкіл, так і науки про взаємини між народами в цілому.

На сьогоднішній день фахівцями в галузі соціології міжнародних відносин запропоновано безліч альтернативних підходів до освоєння даної дисципліни. Найгучнішою дискусією є суперечка між неореалізмом і неолібералізмом, поряд з якими уточнюються і поглиблюються положення доповненої марксистської школи, що отримала назву неомарксизм.

Розвиток міжнародної торгівлі, співпраці між країнами та інтеграція їх у поточний стан наукової дисципліни піддавалися поясненню в рамках класичного реалізму дуже погано. Саме тому, прихильники даної течії сформували неореалізм, що має ознаки класичного реалізму, але спирається на сучасні реалії.

Варто відзначити, що неореалізм зберіг більшість положень класичного варіанту. Тут, як і в канонічному реалізмі, головним елементом побудови міжнародних відносин, є саме держава, проте у неореалістів воно розглядається не як окрема структура, а цілий організм, що складається зі структур, що утворилися в його рамках. Неореалісти також зберегли теорію сили, проте в світлі останніх реалій вона включає не тільки військову міць, а й економічну стабільність, рівень благополуччя і т.д.

Неолібералісти ж, у свою чергу, розглядають в якості учасників світової арени не тільки держави, а й міжурядові універсальні, регіональні, профільні, правозахисні, екологічні та інші організації. На їхню думку, величезну роль у міжнародних відносинах відіграють корпорації, а також внутрішньодержавні регіони, розташовані на території тієї чи іншої країни. Одним з найважливіших напрямків неолібералістіческого руху є теорія демократичного світу. Автори даної теорії звертають увагу на стабільність демократичних держав і відзначають, що вирішення конфліктів має відбуватися виключно мирним шляхом.

Ще одним популярним підходом до міжнародних відносин є неомарксизм, заснований на працях марксистів і адаптований до сучасних реалій. Цей підхід підкреслює, що в сучасному світі держави перебувають у економічному нерівність, а держави світу можна розділити на дві півкулі. Саме неомарксизм ввів в ужиток поняття «країн третього світу».

Одним з найбільш відомих праць неомарксистов є світ-системна теорія, відповідно до якої сучасний світ, крім держав, можна розділити на структурні класові одиниці. Неомарксисти вважають, що держава була необхідним рішенням для переходу до системи світової економіки і зараз в світі домінує капіталізм.

Країни, які взяли курс на розвиток капіталізму, є ядром сучасної економіки, а їх розвиток здійснюється за рахунок країн «другого» і «третього» світу. Країни, що становлять ядро, домінують над «периферією», отримуючи від них дешеві ресурси, недорогу робочу силу і великий ринок збуту непотрібних товарів. У той же час периферичні країни намагаються чинити опір, піднімаючи повстання і ініціюючи різні конфлікти.

Посилання на основну публікацію