Хто такі міньйон насправді?

Кожен, хто дивився мультфільм «Гидкий я», добре пам’ятає незвичайних чоловічків, які допомагали доктору Грю стати самим гидким лиходієм в світі. При слові «міньйон» багато шанувальників мультика малюють в уяві смішних жовтих істот, які розмовляють на незрозумілій мові і забавно поїдають морозиво.

Але мало хто знає, що колись міньйон існували в реальному житті і навіть були героями творів Олександра Дюма. Хто ж такі міньйон насправді?

Що означає слово «міньйон»?
Термін «міньйон» потрапив в російську мову з Франції. У перекладі з французької mignon означає «милашка, крихта». Поняття набуло широкого поширення в XVI столітті – в епоху правління короля Генріха III, що вважалися великим грішником і нечестивцем.

Крім цього, термін використовувався при дворі Франсуа де Валуа (герцога Анжуйського) і в оточенні Генріха I Лотарингского (герцога де Гіза), що був одним з ініціаторів Варфоломіївської ночі. Сучасній громадськості слово стало відомо завдяки Дюма, яка присвятила Міньйон сторінки своїх романів «Сорок п’ять» і «Графиня де Монсоро».

Хто такі міньйон?
За часів французьких монархів термін «міньйон» був синонімом поняття «фаворит» і вживався по відношенню до улюбленцям королів і високопоставлених осіб. Вважається, що систему фаворитизму у Франції придумав ще Філіп III Сміливий, що жив в XIII столітті. Саме він першим почав вітати окремих придворних і надавати їм свою милість.

З тієї пори фаворити стали звичайним явищем при королівському дворі і справно служили своїм правителям. Але тільки за Генріха III їх почали називати міньйонами, використовуючи невтішне вираз «крихта» у зв’язку зі своєрідним кроєм одягу і деякими обов’язками королівських улюбленців.

Чим займалися міньйон?
Будучи фаворитами монархів, міньйон служили чимось середнім між королівською почтом, стражниками і порадниками свого правителя. Залежно від примхи короля вони могли бути його коханцями. Зокрема, в колишні часи при дворі ходило чимало чуток про любовний зв’язок міньйонів з Генріхом III, хоча ця інформація не знаходить документального підтвердження.

В силу своєї близькості до монарху міньйон були зарозумілі і зарозумілі, при цьому завжди виступали об’єктом насмішок придворних, оскільки носили одяг, більш схожу на жіночу. На них були надіті широкі брижі, а голови прикрашали довгі перуки або зачіски з накрученими волоссям.

Крім того, вони пудрили обличчя і зрошували себе парфумами з запахом фіалок. Фаворити відрізнялися постійними зухвалими витівками, любили гучні застілля і славилися своїми любовними пригодами.

Найвідоміші міньйон
У Генріха III було, принаймні, вісім міньйонів, в тому числі Франсуа Сен-Люк, відомий читачеві за романом «Графиня де Монсоро». Він був одним з найулюбленіших фаворитів монарха і користувався всілякими привілеями. Відразу ж після сходження на престол король подарував Сен-Люку розкішний замок, однак через кілька років через свою балакучості міньйон потрапив в опалу і був змушений покинути двір.

В історію Франції увійшло трагічна подія під назвою «Дуель міньйонів», під час якого в битві з прихильниками герцога де Гіза були вбиті два королівських улюбленця – Келюс і Можірон.

Найвідомішим міньйон герцога Анжуйського був Жозеф Ла-Моль, якого, імовірно, любила королева Марго. Згодом разом з іншим фаворитом Аннібалом де Коконнас він був звинувачений у змові і страчений. Вважається, що Марго викупила у ката його голову і зберігала забальзамоване в своїй кімнаті.

Серед улюбленців герцога Гіза прославився барон де Ліваро – один з учасників «Дуелі міньйонів», який зумів вижити, але отримав серйозну травму голови.

Посилання на основну публікацію