Саддам Хусейн – біографія

  • Ім’я: Саддам Хусейн (Saddam Hissein)
  • Дата народження: 28 квітня 1937 року
  • Дата смерті: 30 грудня 2006 року (69 років)
  • Місце народження: Тікріт, Ірак
  • Місце смерті: Багдад, Ірак
  • Діяльність: президент Іраку

Саддам Хусейн – біографія

У квітні 2007 року Саддаму Хусейну було б 70 років. До свого ювілею іракський диктатор не дожив кількох місяців. У переддень 2007 року він був страчений. Саддам прийняв смерть спокійно і з гідністю. Можливо вона здалася йому бажаним відпочинком після довгого життя, цілком заповненій відчайдушною боротьбою за владу і могутність.

Стартові умови в гонитві за владою у Саддама були явно програшними. Він походив з провінційного міста Тікріт. відомий тільки тим, що в XII столітті тут народився султан Саладін. Однак родина майбутнього вождя не мала ніякого відношення до національного героя арабів, та й взагалі до аристократії. Його батько, селянин Хусейн аль-Маджид, чи то помер, чи то втік у невідомому напрямку відразу після народження Саддама. За місцевим звичаєм, мати вийшла заміж за його брата Хасана і збагатила сім’ю ще трьома синами. Всі вони жили впроголодь, харчуючись недоїдками, які мати приносила з багатих будинків, де працювала служницею. До п’ятнадцяти цати років у Саддама не було навіть черевиків.

Точної дати народження Хусейна ми не знаємо. Як і інших бідняцьких дітей, його зареєстрували заочно, записавши на 1 липня-день народження короля Фейсала. Пізніше Хусейн, бажаючи виділитися з числа «дітей 1 липня», вказав у документах іншу дату – 28 квітня 1937 року, яка з часом теж стала відзначатися як державне свято.

Виховував Саддама його дядько Хейралла Тульфах. улюбленим висловом якого було: «Аллах помилився тричі: коли створив мух, персів та євреїв». Дядько був гарячим прихильником Гітлера. Він, як і інші арабські націоналісти. чекав, що фюрер звільнить їх від британської окупації, яка змінила турецьку після Першої світової війни. У 1941 році дядько Хейралла опинився в лавах змовників. готували антианглийский переворот, і надовго потрапив у в’язницю.

Його племінник в цей час кулаками відстоював свій авторитет в боях з тикритскими хлопчаками. Пізніше західні репортери знайшли свідків цих битв, які стверджували: Саддам був кволим, недогодованим, але бився відчайдушно. Він роздобув залізний прут і скрізь носив його з собою, поки не розбив голову одного з кривдників. Тільки вік – дванадцять років – врятував його від в’язниці. Після цього випадку всі місцеві хулігани обходили його стороною, і навіть швидкий на розправу вітчим Хасан перестав бити пасинка.

Ледь навчившись читати, Саддам був виключений зі школи за зухвалу жарт: він підклав у портфель особливо нелюбу вчителю отруйну змію. Після цього він кілька років тинявся без діла, не гидуючи дрібним злодійством. Його єдиним другом у ці роки був кінь, подарований дядьком Хейраллой. Коли скакун помер від хвороби, Хусейн, за його визнанням, плакав останній раз в житті.

У 1958 році іракські офіцери вбили короля і оголосили президентом генерала Абдул Керіма Касема. Миру в країні не настав – до влади рвалася націоналістична партія Баас, в яку вступив Хейралла Тульфах, а слідом за ним і Саддам. Неосвічений, але сильний і безстрашний молодик добре підходив на роль партійного штурмовика. Вже у 1959 році він особисто застрелив секретаря комуністичної клітинки Тікріта. У жовтні того ж року в Багдаді він з чотирма соратниками спробував розстріляти з автоматів машину президента Касема.

Замах провалилося, і Саддам з кулею в нозі насилу врятувався від погоні. Йому вдалося перепливти річку Тигр і сховатися в рідному Тікріті, а потім перетнути кордон Сирії. Звідти він перебрався в Єгипет. У Каїрі, колишньому в ті роки неформальною столицею арабських націоналістів. двадцятидворічний Саддам дещо як закінчив школу, а потім записався на юридичний факультет Каїрського університету, але так і не закінчив його.

З утворенням у Саддама завжди бьло негаразд. Ще в Багдаді він намагався вступити до військового училища, але провалився через незнання математики. Через багато років, уже ставши віце-президентом, він з’явився в той самий училище в супроводі охоронців і зажадав, щоб йому зарахували провалені іспити.

З усіх університетських дисциплін Саддам особливо полюбив історію. Крім Гітлера його кумиром став Сталін, портрет якого він пізніше тримав у себе в кабінеті. Саддам все життя збирав книги про Сталіна, вважаючи, що у нього багато спільного з радянським вождем – той теж народився в глушині, ріс без батька, в злиднях, але досяг вершин влади.

Сталінські методи боротьби за владу Саддам вивчав особливо уважно, і незабаром зміг застосувати їх на практиці. У 1963 році партія Баас влаштувала в Багдаді новий путч. Оточений у своєму палаці президент Касем здався в обмін на обіцянку зберегти йому життя, після чого був тут же кулями, як решето. Дядько Хейралла став при новій владі радником по ідеології і відразу ж виписав з Каїра племінника, якому по молодості не дісталося відповідальних постів.

Однак Саддам сам знайшов собі справу – він швидко збив з молодих міцних хлопців загони Національної гвардії, нацькувавши їх на «внутрішніх ворогів», насамперед комуністів. Штурмовики знищили тисячі людей. Вбивства відрізнялися такою жорстокістю, що правляча хунта, прагнучи уникнути міжнародної ізоляції, розпустила гвардію.

Однак Хусейн вже завоював собі положення при владі і не збирався його втрачати. Обійнявши посаду радника аль-Бакра, він незабаром підкорив немолодого страждає виразкою генерала своєму впливу. Кар’єра Саддама настільки стрімко йшла вгору, що його дядько Хейралла нарешті погодився віддати племіннику в дружини свою дочку Саджиду.

Вони знали один одного з дитинства. Один за іншим у родині рід ились сини Удей і Кусей і дочки Рагад, Рана і Хала. Своїх дітей Саддам обожнював. Ставши президентом, він не пропускав нагоди показати народу, який він люблячий батько. Іракська преса рясніла фотографіями Саддама, який грає зі своїми дітьми.

Однак у середині 60-х угруповання, до якої приєднався Саддам, зазнала поразки, і він потрапив у в’язницю. Бігти йому допомогла дружина – вона прийшла провідати його з маленьким Удеєм, в пелюшках якого був захований напилок. А в липні 1968 року в Багдаді стався черговий переворот. До президентського палацу під’їхали два танки, на вежі од ного з них сидів Саддам з пістолетом у руці. Налякані охоронці склали зброю, а генерал аль-Бакр знову повернувся до влади.

В подяку він призначив Саддама начальником держбезпеки. На цій посаді Хусейну швидко вдалося підпорядкувати собі армію і апарат партії Баас. Опоненти Сад дама один за одним відправлялися у відставку, або гинули при дивних обставинах. 16 липня 1979 року, в річницю перевороту, Саддам усунув втратив до того часу всяке вплив аль-Бакра і офіційно зайняв пост президента.

За час 24-річного правління Саддама культ його особи досяг усіх мислимих меж. На кожному кроці можна було бачити його статуї та портрети – в цивільному одязі і маршальському мундирі, з автоматом Калашникова і в оточенні щасливих дітей. В Іраку ходив анекдот: в країні 28 мільйонів жителів -14 мільйонів людей і стільки ж пам’ятників вождю. Для таких оповідачів анекдотів та інших незадоволених призначалася розгалужена мережа в’язниць. Дивом які втекли звідти в’язні розповідали про те, що людей в тюрмах катували електрострумом і розчиняють в ваннах з сірчаною кислотою.

Як часто буває, чим сильніше розгоралися репресії, тим сильніше диктатор боявся за свою владу і життя. Саддам рідко проводив дві ночі поспіль на одному місці, постійно курсуючи по 20 резиденцій. збудованим навколо Багдада. Про місце його наступного ночівлі не знала навіть охорона. Під час пересування по країні поряд з його машиною їхав такий же автомобіль з двійником – кажуть, таких «клонів» у Хусейна було не менше десятка.

Коли у 1982 році у шиїтського селища Аль-Дуджейль хтось обстріляв кортеж президента, він наказав перебити все населення села – 148 осіб. Стратили і начальника охорони – за нерозторопність. Іноді розстріли проводилися публічно, і на них звали подивитися навіть инострангтгс дипломатів. Погоджувалися всі. Саддам зізнався американським >курей-налистам: «Так, я вбиваю своїх ворогів. Але врахуйте, що вони з задоволенням зробили б зі мною те ж саме».

Піклуючись про своє здоров’я, диктатор встановив для себе строгий розпорядок дня. Він прокидався о п’ятій ранку, одягався і протягом години гуляв по саду – в кожному його палаці були розбиті сади з трояндами! На ці ранні прогулянки часто привозили його дітей, які жили окремо від батька і теж часто змінювали охоронювані резиденції. О шостій ранку вертоліт доставляв йому сніданок – бутель свеженадоенного молока білих верблюдиць, подарованих саудівським королем Фахдом. В 6.55 він одягався в костюм, під який обов’язково носив бронежилет, і їхав у палац, де до вечора працював з документами.

Рівно о 22.00 він щодня влаштовував наради з соратниками, які для деяких з них кінчалися відправкою в тортурне камеру. Зустрічалися з Саддамом закордонні журналісти і політики в один голос говорили про абсолютно нетиповою для арабського функціонера межах – незвичайної пунктуальності. Саддам цілком міг розправитися з міністром або генералом, який запізнювався до нього на аудієнцію. По п’ятницях, у священний для мусульман день, Саддам відправлявся в мечеть, а потім любив відвідувати будинки простих іракців, правда, ретельно відібраних службою безпеки, і вручати їм подарунки.

Він посміхався, жартував, але за всім цим ховався постійний страх перед справжніми і уявними змовниками. Особливо Саддам боявся, що його можуть отруїти або заразити смертельною хворобою. Охорона не тільки пробувала будь-яку їжу, яку подавали Саддаму, але навіть перевіряла на наявність отруйних речовин мило і туалетний папір, якими він користувався. А всіх відвідувачів, яких приймав дієта-тор, не тільки обшукували, але і примушували мити руки в трьох спеціальних розчинах.

Хусейн жорстоко придушив повстання курдів, які вимагали створення своєї держави. Проти повсталих застосували хімічну зброю. В одному тільки селі Атаки загинуло 5000 осіб. Слідом «ворогами іракського народу» були оголошені і шиїти, за що іранські аятоли обрушили на Хусейна прокляття, прозвавши його «малим сатаною» на відміну від «великого сатани» – Америки. Так почалася демонізація Саддама, до якої пізніше підключилися західні ЗМІ. Поки що вони щосили вихваляли диктатора, вбачаючи в ньому щит проти «ісламських фанатиків» з Тегерана.

Конфлікт з Іраном обернулася кривавою війною, що тривала вісім років і закінчилася внічию. Зі звичайною для себе віртуозністю Саддам поклав провину за невдачі на своїх наближених, розстрілюючи їх одного за іншим. За роки свого правління він стратив 17 міністрів і без рахунку при дивній аварії вертольота. Його батько, який займав пост мера Багдада, помер, з’ївши щось недобре. Так траплялося з усіма соратниками, хто смів критикувати Саддама або претендував на частину його слави. Хусейн добре пам’ятав урок східних деспотів і улюбленого Сталіна – одне сонце на небі, один вождь на землі.

Єдиними людьми, яким Саддам прощав все, були його сини. Він закрив очі на те, що вони виступали в материнський клан Тульфахов. Отримавши від батька у повне розпорядження цілі галузі економіки, він зібрав чималі багатства, включаючи парк з 1300 розкішних автомобілів. При цьому він, як і батько, хотів виглядати Робін Гудом – захисником принижених і ображених. Не обмежившись роздачею біднякам продуктових пайків, він почав через підконтрольні газети викривати корупцію серед батьківських наближених, на чому й погорів. Після таємничого замаху в кінці 1996 року Удей довго пересувався на милицях, а роль «спадкоємця трону» перейшла до молодшого, більш слухняного Кусею.

Сильно зіпсували репутацію батька і дві його улюблені дочки – Рагад і Рана. Вони були одружені особливо наближеними до Саддаму братами-генералами. У 1995 році дочки Саддама з сім’ями втекли до Йорданії і дали там сенсаційні інтерв’ю про порядки в родині вождя.

Саджида вирушила в Амман – це був її перший візит за кордон і вмовила дочок повернутися. Через тиждень після приїзду по Багдаду розійшлися фотографії закривавлених тіл обох генералів, яких сімейна рада засудив до смерті.

До того часу Ірак вже знаходився в центрі уваги всього світу. Ще в 1980-ті роки Саддам почав посилено закуповувати на нафтодолари радянські танки, французькі літаки і американські ракети. США як і раніше охоче озброювали Ірак, зате стривожилися ізраїльтяни, які дізналися, що Саддам таємно розробляє ядерну і хімічну зброю. Побудований з допомогою Франції атомний реактор поблизу Багдада цілком міг використовувати для «начинки» для атомних бомб, і ізраїльські літаки на всяк випадок розбомбили його.

Тоді американці засудили цей вчинок, але в серпні 1990 року прийшла черга понервувати і їм. 300 тисяч іракських солдатів без попередження перейшли кордон сусіднього Кувейту – найбільшого виробника нафти -і окупували його. У відповідь англо-американські сили розпочали операцію «Буря в пустелі». Велетенська і неповоротка армія Іраку була розсічена на частини і розбита. В останній момент Саддам встиг прийняти умови коаліції і зберегти владу.

За час операції «Буря в пустелі» все побудоване за роки правління Хусейна виявилося зруйновано. Тут-то і з’ясувалося, наскільки крихкий був міф про могутність і процвітання Іраку, створений саддамівської пропагандою. Не виправдалася надія на підтримку з-за кордону – за Саддама заступилися тільки самі безбашенні політики, на зразок Володимира Жириновського.

Повернувшись з Іраку, лідер ЛДПР ділився враженнями: «Хусейн з’їдає на сніданок: цілого барана і величезне блюдо рису. Ось це лідер!» Але ніякої Жириновський не міг змусити Вашингтон відмовитися від усунення іракського вождя, який став для американців справжнім «ідеєю фікс».

Хусейн ще храбрився – він погрожував агресорам останньої остаточної битвою, в якій кожен іракець стане солдатом. Таємна поліція хапала кожного, хто посмів засумніватися в правоті вождя і його державної мудрості.

Державні проблеми, втім, у цей період займали Саддама мало. Він закохався. Його новою обраницею стала 27-річна Іман Хувайш – дочка директора Держбанку і одна з перших красунь Іраку. У запалі закоханості Саддам навіть написав роман «Забіба і король» – про кохання монарха, тобто самого себе, до юної дівчини, яка жертвує собою, затуляючи свого обранця від ворожих куль. Пізніше диктатор написав романи «Укріплений замок» та «Люди і місто». Він випускав свої твори анонімно – на обкладинках значилося «книга написана автором». Але таємне дуже скоро стало явним, і – книги Саддама включили в шкільну програму і навіть збиралися екранізувати.

Останній роман «Забирайся. проклятий» про сионистско-християнському змові проти мусульман, Хусейн закінчив у 2003 році, незабаром після того, як Вашингтон, побоюючись союзу Саддама з терористами «Аль-Каїди», прийняв рішення про вторгнення в Ірак. 17 березня 2003 року війська коаліції почали військові дії. Знекровлена повітряними ударами армія Саддама не бажала воювати, іракські міністри і генерали переходили на бік ворога, жителі міст і сіл радісно вітали американців і їх союзників.

У ці дні з Саддамом сталося найгірше, що могло чекати лідера воюючої країни, не очікуючи такого масового зради своїх, він розгубився. Покинувши розбитий бомбами президентський палац, Хусейн сховався в бункері на глибині 60 метрів. Наближені згадують, що він виглядав розгубленим, не реагував на слова співрозмовників і переводив розмову на інші теми.

Пізніше колишній глава протокольної служби іракського керівництва Іссам Рашид Валід, нині проживає в Лондоні, повідомив, що це стан Саддама, можливо, було пов’язано з тим, що той вживав наркотики. Валід стверджував, що і наказ про напад на Кувейт Хусейн віддав, перебуваючи у стані наркотичного сп’яніння. За словами чиновника, Хусейн пристрастився до марихуани ще в 1959 році, а після приходу до влади в 1979-му почав вживати героїн.

9 квітня війська коаліції вступили в Багдад, і Саддам надовго зник. Вважалося, що він очолює розрізнений опір. Але це було не так. Згуртувати партизан намагалися його сини Удей і Кусей, але в липні їх вистежили в Мосулі і вбили при арешті. Вижив тільки молодший син Саддама, Алі, який виїхав до Лівану разом зі своєю матір’ю Самирой Шахбандар. Остання кохана диктатора Іман теж не побажала випробовувати долю і перебралася на Захід.

Після падіння режиму Саддама в Іраку запанував хаос, який інтервенти спробували приборкати – і тут же звернули удар на себе. Звикнувши за багато років демонізувати Саддама, американці звинувачували в своїх невдачах саме його. Його шукали по всій країні – шукали ЦРУ та військова розвідка, іракська опозиція і зрадники з числа наближених. 14 грудня 2003 року Хусейн був спійманий. Виявилося. що всі ці місяці він переховувався в селянському будиночку на околиці рідного Тікріта. При перших ознаках небезпеки він ховався в майстерно замаскований погріб.

Хусейн виглядав втомленим і виснаженим, обросла довгою сивою бородою, але тримався твердо. Навестивших його у в’язниці членів маріонеткового уряду він назвав «зрадниками», а на звинувачення в масових вбивствах відповів: «Всі убиті були злочинцями». Він знову заперечував, що створював зброю масового ураження: «Це був лише привід, щоб розв’язати проти нас війну». Після цього він відмовився говорити. Американці були розчаровані: вони сподівалися вивідати у бранця адреси таємних хімічних складів, канали зв’язку з Бен Ладеном або, на худий кінець, номери його рахунків у швейцарських банках. Він відрізав: «Все моє майно знаходиться в Іраку і належить народу Іраку».

Рік за роком в’язень залишався в тісній камері в строго охороняється військовому аеропорту в Багдаді. Свого часу він ділив між читанням улюблених книг – серед них була повість Хемінгуея «Старий і море» -і написанням віршів. Війна в Іраку між тим не вщухала. Деякі американські політики вже пропонували повернути Хусейна до влади – «тільки він знає, як управлятися з цим народом». Але такий вихід ніяк не влаштовував Буша, і Саддама вирішено було передати до суду. Майже два місяці суд у Багдаді заслуховував свідків, які виступали досить невиразно. Одні боялися помсти партизан, інші встигли пошкодувати про те, що Саддама скинули. У підсумку диктатора засудили за вбивство жителів села Ель-Дуджейль.

30 грудня Хусейна вивели з камери і відвезли в колишнє будівля військової розвідки, де його вже чекала шибениця. Американців не було поблизу, і охоронці-шиїти дали волю своїй ненависті. Вони плювали в обличчя своєї жертви, вигукували образи. «Ти занапастив країну!» – заявив один. «Я намагався її зберегти», – заперечив Саддам. Потім тихо сказав сам собі: «Не бійся» і зашепотів молитву.

Його поставили на кришку люка, наділи на шию мотузку, і люк розкрилася. Смерть була миттєвою. Сцену страти побачив весь світ, оскільки один з охоронців зняв її камерою свого мобільника. Трохи пізніше стали відомі останні слова Хусейна, сказані напередодні: «Я радий, що мені судилося прийняти смерть від рук ворогів і стати мучеником, а не животіти у в’язниці».

У століття високих технологій приховати нічого не можна, зате можна спотворити. Саме так сталося з Саддамом, який зусиллями ЗМІ перетворився з заштатного східного деспота у втілення світового зла, боротися з якими не тільки не забороняється, але й просто необхідно. Потім відбулося зворотне – американці зробили все. щоб звести диктатора в ранг мученика і змусити жителів Іраку ставитися до нього як до героя.

Посилання на основну публікацію