Основні напрямки буддизму

Розвиваючись у різних соціокультурних умовах, вчення засновника буддизму набуло різних форм і безліч інтерпритацій, тлумачень. Вчення багаторазово міняло сенс і асимілювалося.

Буддизм отримав масштабне поширення по всій Південній, Південно-Східній і Центральній Азії і Далекому Сході, а потім і в неазіатських регіонах.

Буддизм обростав місцевими особливостями, набував своєрідну форму. Ніколи не існувало загальнобуддійської церкви, адміністративної єдності світової буддійської традиції.

Принцип общинної організації життя, Сангхи, вносив демократичні елементи в буддійську спільність. Центральне завдання кожного послідовника Будди – досягнення звільнення, нірвани – орієнтація  на самостійний духовний шлях.

Буддійська громада не знала єдності вже за життя засновника.

Процес дроблення на різноманітні школи, напрямки, течії триває і до цього часу.

Тхеравада (хінаяна)

Тхеравада («вчення старійшин») вважається школою суворого слідування правилам Вінаї для ченців і черниць. Для них Будда – істота, яка досягла Просвітлення в процесі духовного вдосконалення, яке протікало у різних формах протягом сотень народжень.

В якості духовних практик послідовники тхеравади широко використовують різноманітні медитативні техніки.

Філософські шукання не властиві адептам даного напрямку.

Основним регулятором поведінки було добровільне дотримання дисциплінарного статуту (Вінаї).

Махаяна

Махаяна («Велика колісниця») – це другий за часом історичного оформлення напрям у буддизмі. Махаяна як самостійна течія склалося на початку нашої ери.

Махаяна представлена різними школами у:

  • В’єтнамі;
  • Китаї;
  • Кореї;
  • Тайбеї (Тайвань);
  • Японії.

В махаяні отримала розвиток ідея бодхісаттв – вищих істот, які допомагають врятуватися іншим істотам. Це клас небесних істот, які досягли Просвітління, але продовжують низку народжень у сансарі, для надання допомоги іншим.

У вченні махаяни вважається, що стану будди може досягти кожен.

В махаяні визнається незліченну число будд. Будда розглядається як вищий принцип єдності всього сущого, він присутній завжди і у всьому. Весь всесвіт розглядається як космічне Тіло Будди, виробляється уявлення про небесні країни, в які можна потрапити в стані медитації.

Апофеозом вчення махаяни про бодхісаттвах є їх обожнювання. Найбільш шануються бодхісатви Авалокітешвара і Майтрея – втілення кохання та милосердя. Земним втіленням Авалокітешвари вважається Далай-лама.

Ваджраяна

Ваджраяна («Діамантова колісниця») стала третім найбільшим напрямком, в якому спадщина раннього буддизму доповнилася новими:

  • практиками;
  • текстами;
  • міфологією;
  • ритуалами.

Ваджраяна почала формуватися в Індії у 5-му столітті

Для неї характерні акцент на посвячення та обряди, створення нових видів йоги. Як необов’язкові для виконання розглядаються моральні заборони.

Згідно буддійського тантризму досягти вищого стану будди можливо для будь-якого віруючого в земному житті, для чого практикуються:

  • магія;
  • йога;
  • різні ритуали;
  • читання мантр;
  • особливе значення надається духовно-йогическому вдосконалення жінок.

Виробляється уявлення про нові класи жіночих божеств і духів (дакіні), які виступають в ролі захисниці Дхарми (буддійського вчення).

Ламаїзм

Ламаїзм представляє собою синтез махаяни, ваджраяни і архаїчних вірувань народів пригімалайського регіону.

Здійснення обрядів трактується ламаїзмом як основний шлях виходу з ланцюга перероджень.

У монастирях:

  • здійснюється поклоніння священним предметам;
  • зберігаються збірники канонічних текстів;
  • зберігаються  зображення найбільш шанованих постатей.

У ламаїзмі отримали популярність молитовні барабани-циліндри, які обертаються, з текстами молитов.

Сформувалися і вкоренилися різні напрямки ламаїзму, в тому числі «червонокапелюшні» і «жовтокапелюшні» (гелукпа), які створилися в 15-му столітті і стали провідними.

Глава гелукпи – Далай-лама («лама-океан [мудрість]») – шанується як втілення Авалокітешвари.

Це напрямок, який:

  • вимагає безшлюбності лам;
  • переважає на Тибеті;
  • поширився в Монголії, Бурятії, Калмикії.

У 17-му столітті Далай-лама визнається духовним і світським главою Тибету, який надовго стає центром ламаїстської традиції. Ламаїзм став важливим елементом культури центральноазійських суспільств.

Посилання на основну публікацію