Враховуючи, що і темперамент, і характер як властивості особистості людини не залишаються нейтральними щодо її поведінки і діяльності, логічно поставити питання про їх співвідношення. Чи не відображають вони ідентичні аспекти особистості?
Чи має сенс вводити обидва ці властивості особистості в розгляд? Відповіді на ці питання виявили кілька різних поглядів.
- Відмінностей між цими особистісними властивостями не існує. Не дивно, що, читаючи літературу з психології, авторами якої є західні психологи (наприклад, Е. Кречмер, Г. Айзенк), можна побачити рівноправне використання термінів «темперамент» і «характер».
- Темперамент і характер відображають різні властивості особистості, але співіснують між собою на конфліктній основі. Особистість являє собою поле боротьби між ними. Характер намагається грати роль режисера щодо темпераменту. Більш того, індивід, у якого перемога в боротьбі виявляється на стороні характеру, має більш досконалі особистісні якості (Н. Левітів).
- Темперамент є вродженою основою формування і розвитку характеру (наприклад, Б. Ананьєв, Л. Виготський, В. Русалов та ін.).
- Темперамент включений в характер в якості складової.
- Характер є симбіозом вроджених і набутих особливостей людини, які приховують свій «авторський внесок» у конкретні дії. На підтвердження цієї позиції Е. Ільїн підкреслює, що запальність може бути наслідком холеричного темпераменту і поганого виховання. Разом з тим чесність і ввічливість можуть проявлятися при будь-якому типі темпераменту, хоча в різній манері.
І все ж при всьому різноманітті поглядів можна визначити те загальне, в чому сходиться більшість вітчизняних психологів.
Характер формується на основі темпераменту, оскільки останній – більш раннє особистісна властивість, обумовлена генетично. Однак було б невірно говорити, що цей процес однозначний. Характер – «дитя невдячна»: вигодуваний темпераментом, він не тільки часто не слухається його, а навіть норовить керувати ним.
Буває й так, що характер назавжди залишається в служінні у темпераменту, йде у нього на поводу і не допускається на «перші ролі». У цьому випадку про людину говорять як про “недостиглу” особистість, у якої інтелект знаходиться на «службу» у фізіології.
Зміст характеру обумовлено двома протилежними сторонами способу життя людини: його активною діяльністю і його повною бездіяльністю. Конкуруючи між собою, вони знаходять підтримку у вигляді особистісних рис. У цьому зв’язку індивіди з однаковими темпераментами можуть володіти різними сукупностями рис.
Навколишнє людини соціальне середовище робить вирішальний вплив на формування його характеру і практично залишає без змін властивості темпераменту.
Характер визначає зміст поведінки та діяльності людини, темперамент – лише їх манеру, стиль, динаміку.
Тип темпераменту обумовлений його властивостями і не підлягає оцінці за шкалою «хороший – поганий», характер же – сукупністю рис особистості, з яких одні можуть ставитися до негативних, інші – до позитивних (доброта – злість, стриманий – запальний).
Розбіжності з питання співвідношення темпераменту і характеру можна віднести до «хвороби росту» психології. В цей час йде інтенсивний пошук психологічної структури особистості.
Психологи ведуть цей пошук різними шляхами, спираючись на різні уявлення про механізми психіки. Безсумнівно, що в майбутньому їх шляхи зійдуться і загальний рух продовжиться в одному напрямку. Так формується будь-яке наукове знання.