Взаємовідношення поколінь

Одна з головних особливостей підліткового і раннього юнацького віку – зміна значимих облич і перебудова взаємин з дорослими.

Однією з найважливіших потреб перехідного віку стає потреба у звільненні від контролю й опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від встановлених ними правил і порядків.

Психологія юнацького віку тісно пов’язана з проблемою «батьків і дітей», наступності і конфлікту поколінь. У відомому сенсі ця проблема є вічною.

Однак слово «покоління» багатозначне. Воно позначає:

  1. 1. генерацію, ланка в ланцюзі походження від загального предка;
  2. 2. віково-однорідну групу, когорту однолітків, що народилися в один і той же час і утворюють певний прошарок населення;
  3. 3. умовний відрізок часу, протягом якого живе і активно діє дане покоління;
  4. 4. сучасників-людей, які сформувалися в певних історичних умовах, під впливом якихось значних подій і об’єднаних спільністю історичної долі та переживань.

У загальному вигляді можна сказати, що чим вище темп історичного розвитку, чим більше соціально значущих змін здійснюється в одиницю часу, тим помітніше розходження між поколіннями. Тому складніше механізми наступності, передачі культури від старших до молодших і тим виборчі ставлення молодших до свого соціального і культурної спадщини.

Взаємини поколінь ніколи і ніде не можуть бути абсолютно рівними, симетричними. Старші навчають і виховують молодших, долучають їх до успадкованої від минулого культурі і надалі передають їм це спадщина.

Прискорення технічного і соціального розвитку робить опору на досвід попередніх поколінь недостатньою. Конфігуративно культура переносить центр ваги з минулого на сучасність. Вона орієнтується не стільки на старших, скільки на сучасників, рівних за віком і досвідом. У вихованні вплив батьків врівноважується і переважується впливом однолітків і т. Д. Це співпадає із зміною структури сім’ї, перетворюється з «великої родини» в нуклеарную, що складається з подружньої пари і її потомства. Звідси – зростаюче значення юнацьких груп, поява особливої ??молодіжної субкультури і всякого роду межпоколенних конфліктів.

У наші дні темп розвитку став настільки швидким, що минулий досвід не тільки недостатній, але часто навіть шкідливий, заважаючи сміливим і прогресивним підходам до нових, небувалим обставинам.

Раніше старий міг сказати юнакові: «Ти повинен слухатися мене, бо я був молодим, а ти не був старим, тому я краще за тебе все знаю». Сьогодні він може почути у відповідь: «Але ви ніколи не були молоді в тих умовах, в яких нам доведеться жити, тому ваш досвід для нас даремний». Цим Мід пояснює і молодіжну «контркультуру», і студентські хвилювання в США.

Ступінь подібності та наступності поколінь неоднакова в різних галузях життєдіяльності. У сфері споживчих орієнтацій, дозвілля, художніх смаків, сексуальної моралі, розбіжності між батьками і дітьми, старшими і молодшими взагалі, як правило, значно більше, ніж у головних соціальних цінностях. Молодь завжди хоче відрізнятися від старших, і найлегше зробити це за допомогою зовнішніх аксесуарів. Одна з функцій молодіжної моди і жаргону, часто шокує консервативних батьків. З їх допомогою підлітки та юнаки маркують, відрізняють «своїх» від «чужих». Скажімо у сфері музичних захоплень вже між 15-17-річними і 20-23-річними існують великі відмінності; вони орієнтуються на різну музику, а в інших галузях культури їхні смаки можуть збігатися.

Сучасних підлітків не без підстави дорікають у тому, що їх емоційна розкутість іноді переростає в моральну розбещеність.

Стиль виховання дітей, його цілі, методи, досягнення і невдачі не можна зрозуміти поза цілісного способу життя і культури народу, суспільства. Тут далеко не все залежить від вільного розсуду.

З факторів соціалізації найважливішим н впливовим була й залишається батьківська родина як первинний осередок суспільства, вплив якої дитина відчуває раніше за все, коли він найбільш сприйнятливий. Сімейні умови, включаючи соціальний стан, рід занять, матеріальний рівень і рівень освіти батьків, значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, цілеспрямованого виховання, що дають йому батьки, на дитину впливає вся внутрісімейна атмосфера, причому ефект цього впливу накопичується з віком, переломлюючи в структурі особистості.

Крім освітнього рівня батьків, сильно впливає на долю підлітків і юнаків склад сім’ї та характер взаємин між її членами. Несприятливі сімейні умови характерні для переважної більшості так званих важких підлітків.

Значний вплив на особистість підлітків надає стиль його взаємин з батьками, який лише почасти обумовлений їх соціальним становищем.

Існує кілька відносно автономних психологічних механізмів, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей.

По-перше, підкріплення: заохочуючи поведінку, яку дорослі вважають правильним, і караючи за порушення встановлених правил, батьки впроваджують у свідомість дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стає для дитини звичкою і внутрішньою потребою.

По-друге, ідентифікація: дитина наслідує батьків, орієнтується на їхній приклад, намагається стати таким же, як вони.
По-третє, розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відгукуючись на його проблеми, батьки тим самим формують його самосвідомість і комунікативні якості.

Сімейна соціалізація не зводиться до безпосереднього «парному» взаємодії дитини з батьками. Так, ефект ідентифікації може бути нейтралізований зустрічної рольовий взаимодополнительностью: наприклад, в сім’ї, де обоє батьків вміють дуже добре господарювати, дитина може і не виробити цих здібностей, тому що, хоча у нього перед очима гарний зразок, сім’я не потребує прояві цих якостей; навпаки, в родині, де мати безгосподарна, цю роль може взяти на себе старша дочка. Не менш важливий механізм психологічної протидії: юнак, свободу якого жорстко обмежують, може виробити підвищену тягу до самостійності, а той, кому все дозволяють, вирости незалежним.

Разом з тим дуже важливі соціальний тон сімейних взаємин поколінь і переважний у родині тип контролю і дисципліни.

Емоційний тон відносин між батьками і дітьми психологи представляють у вигляді шкали на одному полюсі який коштують максимально близькі, теплі, доброзичливі відносини, а на іншому – далекі, холодні і ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, у другому – строгість і покарання. Безліч досліджень доводять перевагу першого підходу. Дитина, позбавлена ??сильних і недвозначних доказів батьківської любові, має менше шансів на високу самоповагу, теплі і дружні відносини з іншими людьми і стійкий позитивний образ «Я». Вивчення юнаків і дорослих, страждаючих психофізіологічними і психосоматичними порушеннями, невротичними розладами, труднощами в спілкуванні, розумовій чи діяльності навчанні, показує, що всі ці явища значно частіше спостерігаються в тих, кому в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. Недоброзичливість неуважність з боку батьків викликає неусвідомлену взаємну ворожість у дітей. Ця ворожість може виявлятися як явно, стосовно самих батьків, так і потай. Несвідома, невмотивована жорстокість, що виявляється деякими підлітками і юнаками стосовно сторонніх людей, що не зробили їм нічого поганого, нерідко виявляється саме наслідком дитячих переживань. Якщо ж ця неспроможна агресія направляється усередину, вона дає низьку самоповагу, почуття провини, тривоги і т. Д.

Найкращі взаємовідносини старшокласників з батьками складаються зазвичай тоді, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Цей стиль найбільшою мірою сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

Крайні типи відносин, усе одно, чи йдуть вони у бік авторитарності ліберальної всетерпимості, дають погані результати. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, почуття своєї незначності і нежеланности в сім’ї. Батьківські вимоги, якщо вони здаються необгрунтованими, викликають або протест і агресію, або звичну апатію і пасивність. Перегин у бік всетерпимості викликає в підлітка відчуття, що батькам немає до нього справи. Крім того, пасивні, незацікавлені батьки не можуть бути предметом наслідування й ідентифікації, а інші впливи – школи, однолітків, засобів масової комунікації – часто не можуть заповнити цей пробіл, залишаючи дитини без належного керівництва й орієнтації в складному і мінливому світі. Ослаблення батьківського початку сприяє формуванню особистості зі слабким «Я».

Перехідний вік – період емансипації дитини від батьків. Процес цей є складним і багатовимірним. Емансипація може бути емоційної, що показує, наскільки значимо для юнака емоційний контакт з батьками в порівнянні з прихильностями до інших людей, поведінкової, що виявляється в тому, наскільки жорстко батьки регулюють поведінку сина чи дочки чи нормативної, показує, чи орієнтується юнак на ті ж норми і цінності, що і його батьки, або на якісь інші.

Посилання на основну публікацію