Увага, пам’ять, мислення і мова

Увага, пам’ять, мислення і мова входять в число пізнавальних процесів людини і забезпечують йому можливість зберігати у свідомості відображене, висловлювати останнє і передавати його іншим людям.
Загальна характеристика уваги
Увага – це виборча спрямованість свідомості людини на певні предмети і явища. Увага не є процесом відображення дійсності, воно являє собою одну зі сторін психічної діяльності – її динаміки. Воно виражається насамперед у більш ясному й чітко протіканні психічних процесів і в точному виконанні пов’язаних з ним дій.
З фізіологічної точки зору увагу не має такого спеціального нервового центру, як зорові, слухові та інші відчуття і сприйняття, а також руху, які пов’язані з діяльністю певних ділянок кори великих півкуль головного мозку.
Фізіологічно увагу обумовлено роботою тих же самих нервових центрів, за допомогою яких здійснюються супроводжувані увагою психічні процеси. Але воно означає наявність ділянок з підвищеною та зниженою збудливістю, взаємозалежних у своїй діяльності за законом негативної індукції: коли в якомусь певному ділянці кори головного мозку починається сильне збудження, то одночасно по індукції в інших ділянках кори, не пов’язаних з виконанням даної діяльності, виникає гальмування, загасання або навіть повне припинення нервового процесу, в результаті чого одні центри виявляються збудженими, інші – загальмованими.
Увага забезпечується за рахунок явища домінанти – наявності в кожен даний момент в корі великих півкуль головного мозку ділянки (вогнища) з підвищеною нервовою збудливістю, панівного (домінуючого) над іншими частинами кори. В результаті чого і здійснюється зосередження свідомості людини на певних предметах і явищах.
76
Увага характеризується певними зрушеннями в організмі людини. Відбувається зміна серцево-судинної діяльності та дихання, відзначаються судинні та шкірно-гальванічні реакції.
Увага характеризується багатьма властивостями: концентрацією, вибірковістю, розподілом, об’ємом, інтенсивністю, стійкістю, отвлекаемостью.
Концентрація уваги є здатністю людини зосереджуватися на головному в його діяльності, відволікаючись від усього того, що знаходиться в даний момент за межами розв’язуваної їм завдання. Вибірковість уваги – це його зосередження на найбільш важливих предметах. Розподіл уваги – це можливість людини мати у свідомості одночасно декілька різнорідних об’єктів або ж виконувати складну діяльність, що складається з безлічі одночасних операцій.Об’ем уваги характеризується кількістю об’єктів або їх елементів, які можуть бути одночасно сприйняті з однаковим ступенем ясності і виразності в один момент. Інтенсивність уваги характеризується відносно більшою витратою нервової енергії на виконання даного виду діяльності, у зв’язку з чим беруть участь у цій діяльності психічні процеси протікають з більшою ясністю, чіткістю і швидкістю. Стійкість уваги – це його здатність затримуватися на сприйнятті даного об’єкта. Відволікання уваги найчастіше є наслідком відсутності вольового зусилля та інтересу до об’єкта або діяльності.
Увага може бути навмисним, зосередженим і ненавмисним. Кожен з видів уваги залежить водночас від ряду умов, в яких він здійснюється.
Навмисне (довільне) увагу – це увага, яка виникає в результаті свідомих зусиль людини, спрямованих на краще виконання тієї чи іншої діяльності. До основних умов його виникнення можуть бути віднесені: задача і свідома программадействій, мета діяльності, активність особистості, опосередкований характер її інтересів. Його основна функція – активне регулювання психічних процесів. Воно характеризується цілеспрямованістю, організованістю, підвищеною стійкістю.
Цілеспрямованість визначається завданнями, які людина ставить перед собою в тій чи іншій діяльності.
77
Навмисне увагу викликають не всі об’єкти, а тільки ті, які пов’язані із завданням, виконуваної і даний момент; з багатьох об’єктів вибираються ті, які необхідні при виконанні даного виду діяльності.
Організованість навмисного уваги означає, що ми заздалегідь готуємося бути уважними до того чи іншого предмету, свідомо направляємо на нього свою увагу, проявляємо вміння організувати необхідні для даної діяльності психічні процеси.
Підвищена стійкість навмисного уваги дозволяє організувати роботу протягом більш-менш тривалого часу. Вона пов’язана з плануванням цієї роботи.
Зосереджена увага – це увага, спрямоване на якийсь один об’єкт або вид діяльності. Воно буває динамічним і статичним.
Динамічним називається така увага, яке на початку роботи характеризується малою інтенсивністю і лише за допомогою великих зусиль людина підвищує його інтенсивність.
Статичне увагу – це така увага, висока інтенсивність якого легко виникає на самому початку роботи і зберігається протягом усього часу його виконання.
Ненавмисне (мимовільне) увагу – це увага, що викликається зовнішніми причинами – тими чи іншими особливостями об’єктів, що впливають на людину в даний момент. Ними можуть бути інтенсивність роздратування і новизна, і незвичність об’єкта, і його динамічність. Інтенсивність роздратування полягає в більш сильному дії об’єкта (наприклад, сильніший звук, більш яскравий план), який привертає до себе увагу. Новизна і незвичність об’єкта, навіть якщо він і не виділяється інтенсивністю своєї дії, також стає стимулом уваги. Різка зміна, динамічність об’єкта, що спостерігається при складних і тривалих діях (наприклад, при спостереженні за спортивними змаганнями, сприйнятті кінокартини і т.п.), також завжди викликає особливу увагу.
Крім навмисного і ненавмисного уваги виділяють ще послепроизвольное увагу. Післядовільною воно називається тому, що виникає на основі довільного уваги, після нього. Послепроизвольное увагу суміщає в собі деякі особливості довільної уваги (усвідомлення мети) і деякі риси мимовільної уваги
78
(не потрібно вольових зусиль для його підтримки). Основна функція – найбільш інтенсивна і плідна деятельноть, висока продуктивність.
Всі види уваги пов’язані з установками людини, з його готовністю, схильністю до певних дій. Установка підвищує чутливість органів чуття, рівень всіх психічних процесів.
Сутність і своєрідність пам’яті
Пам’ять – це психічний процес фіксації, збереження та відтворення того, що людина відбивав, робив або переживав. Пам’ять має дуже велике значення в житті і діяльності людини. Завдяки пам’яті, у нього формуються уявлення про сприйнятих раніше предметах або явищах, в результаті чого вміст його свідомості не обмежується наявними відчуттями і сприйняттями, але включає в себе досвід і знання, набуті в минулому. Ми запам’ятовуємо наші думки, зберігаємо в пам’яті виниклі поняття про предмети і закономірностях їхнього існування. Пам’ять дозволяє використовувати ці поняття в майбутніх діях, поведінці. Якби людина не володіла пам’яттю, його мислення стало б дуже обмеженим, так як проводилось би лише на матеріалі, одержуваному в процесі безпосереднього сприйняття.
Фізіологічної основою пам’яті є сліди колишніх раніше нервових процесів, що зберігаються в корі великих півкуль головного мозку в результаті пластичності нервової системи. Будь викликаний зовнішнім роздратуванням нервовий процес, будьте збудження або гальмування, не проходить для нервової тканини безслідно, а залишає в ній “слід” у вигляді певних функціональних змін, які полегшують перебіг відповідних нервових процесів при їх повторенні, а також їх повторне виникнення при відсутності що викликав їх подразника.
Фізіологічні процеси в корі головного мозку, що мають місце при відтворенні, за своїм змістом ті ж, що і при сприйнятті: пам’ять вимагає роботи тих же центральних нервових апаратів, що і сприйняття, викликане безпосереднім впливом зовнішнього подразника на органи чуття. Різниця ж полягає лише в тому, що при
79
сприйнятті центральні фізіологічні процеси безперервно підтримуються роздратуванням рецепторів, а при пам’яті вони являють собою лише “сліди” колишніх раніше нервових процесів.
Розрізняють такі процеси пам’яті:
запам’ятовування, яке являє собою запечатление у свідомості людини отриманої інформації, яка є необхідною умовою збагачення досвіду людини новими знаннями і формами поведінки;
збереження, тобто утримання в пам’яті отриманих знань протягом відносно тривалого періоду часу;
відтворення, тобто активізація закріпленого раніше змісту психіки;
впізнавання, яке являє собою супроводжує процеси пам’яті явище психіки, що дозволяє їм більш ефективно функціонувати.
Розрізняють також такі види пам’яті:
наочно-образну пам’ять, яка являє собою пам’ять на зорові, звукові, дотикові, нюхові і т.д. образи;
словесно-логічну пам’ять, тобто пам’ять на сенс викладу, його логіку, на співвідношення між елементами одержуваної в словникової формі інформації;
рухову пам’ять, тобто пам’ять на рухи;
емоційну пам’ять – пам’ять на переживання.
Крім того, в залежності від прийомів заучування розрізняють механічну і смислову пам’ять. Механічна пам’ять – це запам’ятовування інформації в тій формі, в якій вона сприймається. Алогічне (смислова) пам’ять є запам’ятовування не зовнішньої форми, а сенсу досліджуваної інформації.
Пам’ять в цілому і конкретної людини – зокрема, має свої особливості:
обсяг, який представляє собою найважливішу інтегральну характеристику пам’яті в цілому та її окремих процесів, що відображає кількісні показники і можливості запечатлялись, сохраняемой і воспроизводимой людиною інформації;
прудкість, тобто здатність людини в процесі запечатления, збереження та відтворення інформації досягати певної швидкості її обробки та використання;
80
точність, тобто характеристику пам’яті, яка показує здатність людини в процесі запечатления, збереження та відтворення інформації якісно і продуктивно відображати її основний зміст;
готовність, що представляє собою найважливішу характеристику пам’яті, яка свідчить про схильність людини та її свідомості завжди активно використовувати всю відбитий інформацію;
тривалість, яка свідчить про її здатність утримувати певний час у своїй свідомості потрібну інформацію (у зв’язку з цим розрізняють короткочасну, довготривалу і оперативну пам’ять: короткочасна пам’ять є запам’ятовування і збереження інформації на короткий термін після однократного і дуже нетривалого сприйняття; довготривала пам’ять – це пам’ять в інтересах тривалого збереження інформації, яка часто запам’ятовується після багаторазового повторення; оперативна пам’ять – це збереження матеріалу після його запечатления на час, необхідний для виконання завдання).
Обсяг, швидкість, точність, тривалість і готовність пам’яті в сукупності прояву своїх особливостей характеризують ефективність пам’яті в цілому і конкретної людини – зокрема.
Загальна характеристика мислення
Мислення – це психічний пізнавальний процес відображення істотних зв’язків і відносин предметів і явищ об’єктивного світу.
В процесі мислення людина відображає об’єктивний світ інакше, ніж в процесах сприйняття і уяви. В сприйняттях і уявленнях зовнішні явища відображаються так, як вони впливають на органи чуття: в фарбах, формах, русі предметів і т.д. Коли ж людина мислить про будь-які предмети або явища, він відображає у своєму свідомості не ці зовнішні особливості, а саму сутність предметів, їх взаємні зв’язки і відносини.
Сутність будь-якого об’єктивного явища може бути пізнана лише тоді, коли це явище буде розглядатися в органічній
81
зв’язки з іншими. В процесі сприйняття, наприклад, дерева людина, відображаючи в своїй свідомості стовбур, гілки, листя та інші частини і особливості саме даного, окремого, конкретного предмета, може сприймати це дерево ізольовано від інших явищ, милуватися його формою, свіжістю зеленого листя, химерними вигинами ствола. Інакше протікає процес мислення. Прагнучи зрозуміти основні закони існування даного явища, проникнути в його сутність, людина обов’язково повинна відобразити в своєму розумі також і відносини цього предмета з іншими предметами і явищами. Не можна зрозуміти сутність дерева, якщо не з’ясувати, яке значення для нього мають хімічний склад грунту, волога, повітря, сонячне світло і пр. Тільки відображення цих зв’язків і відносин дозволяє людині зрозуміти функцію коренів і листя дерева, ту роль, яку вони відіграють у кругообігу речовин в рослинному світі.
Сам предмет відбивається в процесі мислення інакше, ніж в сприйнятті; в мисленні ми не тільки виділяємо окремі частини предмета (це можливо і в сприйнятті), постараємося зрозуміти, в яких співвідношеннях ці частини знаходяться один з одним. Мислення дозволяє прінікнуть в сутність явищ тільки одним шляхом – через відображення тих зв’язків і відносин, які є у даного явища з іншими явищами. Це відображення зв’язків і відносин не може здійснитися, якщо ми не отрешимся від конкретних особливостей предмета і не станемо мислити про нього в найзагальнішому вигляді. В процесі мислення конкретний образ одиничного предмета (даний дуб, дана береза) відходить на задній план. Ми мислимо тепер вже про дерево взагалі, яке може бути і дубом, і березою, і деревом будь-який інший породи.

Посилання на основну публікацію