Теорія прив’язаності Боулбі

На думку Боулбі, прихильність є центральним конструктом, властивим дитині і володіє власною внутрішньою організацією і функцією. Боулбі порівнював значимість прихильності з такими поведінковими системами, як харчова та сексуальну поведінку. Таким чином, формування прихильності – головне завдання розвитку в ранньому дитинстві. Поведінкою прихильності Боулбі називав всі прояви дитячої поведінки (наприклад, плач або посмішка), спрямовані на залучення уваги і турботи матері. Діти демонструють поведінку прихильності аж до третього року життя.

У цей період на будь-яке тимчасова відсутність матері дитина реагує протестом, і так відбувається до тих пір, поки у нього не розвинеться перманентність об’єкта, що дозволяє внутрішньо уявити собі відсутній об’єкт прихильності. Ця внутрішня репрезентація прихильності зберігається протягом життя.

Якщо у дитини сформувалася адекватна прихильність (переживання безпеки), то він насмілюється досліджувати навколишній світ. Експлорація (дослідження) навколишнього світу знаходиться в прямій залежності від сформованої прихильності. Далі, протягом життя, прихильність все більш опосередковується когнітивно, як придбані очікування – очікування того, що людина здатна створити і зберегти близькість, що у важкій ситуації можна буде розраховувати на соціальну підтримку.

Вдале проходження двох вищевказаних етапів дозволяє у результаті сформувати адекватне репродуктивна поведінка, що полягає в знаходженні партнера, побудові відносин (на основі наявної адекватної прихильності) і народження дітей.

Таким чином, можна виділити три послідовні завдання розвитку по Боулбі:

1) формування прихильності;

2) експлорація навколишнього світу;

3) репродуктивна поведінка.

Посилання на основну публікацію