Теорії особистості вітчизняних психологів

У вітчизняній психології найбільш відомі дослідження в області особистості пов’язані з теоретичними роботами представників школи Л.С. Виготського. Значний внесок у вирішення проблеми особистості внесли, зокрема, А.Н. Леонтьєв та Л.І. Божович.
Теорія, запропонована відомим вітчизняним психологом Лідією Іллівною Божович (1908-1981), охоплює період розвитку особистості з раннього дошкільного дитинства до юності і використовує для опису особистості поняття, що характеризують внутрішні властивості і особливості людини.
Л.І. Божович визначила особистість як людини, яка досягла певного рівня психічного розвитку, який характеризується здатністю сприймати і переживати самого себе як єдине ціле, відмінне від інших людей і виражається в понятті «Я». На цьому рівні розвитку людина здатна свідомо діяти на навколишню дійсність, змінювати її і самого себе.
Спираючись на поняття про провідну діяльності та соціальної ситуації розвитку, введені Л.С. Виготським, Л.І. Божович показала, як у складній динаміці взаємодії діяльності і міжособистісного спілкування дитини в різні періоди його життя формується певний погляд на світ, названий внутрішньою позицією. Ця позиція і є одна з головних характеристик особистості, передумова до її розвитку, яка розуміється як сукупність провідних мотивів діяльності.

Видатний вітчизняний психолог Олексій Миколайович Леонтьєв (1903-1979) представив свою концепцію структури та розвитку особистості, в якій центральне місце відведено поняттю діяльності. Ця теорія, яку можна оцінити як структурно-динамічну, охоплює все життя людини і описує особистість у психологічних (мотиви) і поведінкових (діяльність) термінах.
Як і у Л.І. Божович, основною внутрішньою характеристикою особистості у А.Н. Леонтьєва є мотиваційна сфера особистості. Іншим важливим поняттям в його теорії служить «особистісний сенс». Він виражає відношення цілей діяльності людини, т. Е. Того, на що вона в даний момент безпосередньо спрямована, до її мотивів, того, що її спонукає саме до цієї діяльності. Чим ширше, різноманітніше види діяльності, в які включена особистість, ніж вони більш розвинені і впорядковані (іерархізіровани), тим багатша сама особистість.
За образним висловом О.М. Леонтьєва, особистість «народжується» двічі. Перше її народження відноситься до дошкільного віку та знаменується встановленням перших ієрархічних відносин мотивів, першими підпорядковані безпосередньо спонукань соціальним нормам. Ця подія ілюструється прикладом, який широко відомий під назвою «ефекту гіркої цукерки».
Дитина-дошкільник отримує від експериментатора практично нездійсненне завдання: дістати віддалену річ, не встаючи зі стільця. Експериментатор виходить, продовжуючи спостерігати за дитиною з сусіднього приміщення. Після безуспішних спроб дитина встає, бере привертає його предмет і повертається на місце. Експериментатор входить, хвалить його і пропонує в нагороду цукерку. Дитина відмовляється від неї, а після повторних пропозицій починає тихо плакати. Цукерка виявляється для нього «гіркої».
Аналіз подій показує, що дитина був поставлений в ситуацію конфлікту мотивів. Один його мотив – взяти цікаву річ (безпосереднє спонукання); іншого – виконати умову дорослого («соціальний» мотив). У відсутність дорослого верх взяло безпосередню спонукання. Проте з приходом експериментатора актуалізувалося другий мотив, значення якого ще посилилося незаслуженої нагородою. Відмова та сльози дитини – свідчення того, що процес освоєння соціальних норм вже почався, хоча і не дійшов ще до кінця.
Той факт, що саме в присутності дорослого переживання дитини починають визначатися соціальним мотивом, дуже знаменний – він служить яскравим підтвердженням загального положення про те, що «вузли» особистості зав’язуються в інтерперсональних відносинах і лише потім стають елементами внутрішньої структури особистості.
Друге народження особистості починається в підлітковому віці і виражається в появі прагнення і здатності усвідомлювати свої мотиви, а також проводити активну роботу з їх підпорядкування і перепідпорядкування. Обов’язковість цієї здатності до самосвідомості, саморуководство, самовихованню зафіксована в такій юридичної категорії, як кримінальна відповідальність за вчинені дії.
Видний психолог Борис Герасимович Ананьєв (1907-1972) розглядає особистість у світлі співвідношення тих чи інших психічних утворень з різними параметрами соматики. Він виділяє інтеріндивідуальний структуру соціального оточення і інтеріндивідуальний структуру самої особистості. Основними методами вивчення останньої є методи кореляційного, факторного та кластерного аналізу, які дозволяють виявляти зв’язки між різними властивостями (соціальними, біологічними).
Б.Г. Ананьїв підкреслює, що індивідуальний розвиток відбувається у взаємодії системи груп властивостей людини як індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, які в сукупності утворюють структуру людини. Характеристики особистості людини – статус та соціальні функції (воля, мотивація, поведінка і т. Д.) – Визначають світогляд особистості. Таким чином, структура особистості, по Б.Г. Ананьеву, охоплює три групи індівідних, особистісних, суб’єктивних властивостей (пізнання, спілкування і працю) і є результатом біологічної та соціальної детермінації розвитку індивідуальної психіки, з одного боку, і дією механізму, що забезпечує єдиний напрямок розвитку цих властивостей, – з іншого.
Згодом було доведено, що саме особистість, її соціально-психологічні характеристики, будучи рівнем організації більш високого порядку, ніж психофізіологічні процеси, впливає на розвиток цих процесів, забезпечує їх оптимальне функціонування в умовах складної психічної діяльності людини [33].
Костянтин Костянтинович Платонов (1904-1985), реалізуючи ідею динамічної структури особистості, об’єднував всі властивості в чотири основні підструктури (рівня):
1) виключно соціально обумовлені властивості особистості – інтереси, прагнення, ідеали особистості, ставлення до себе і іншим людям. Ця підструктура включає індивідуальне світогляд особистості, її моральні і політичні погляди і переконання;
2) індивідуально набутий досвід, що включає в себе знання, навички та розвиваються на їх основі вміння та звички. Дана підструктура визначає навченість особистості, її когнітивну карту;
3) індивідуальні особливості психічних процесів як форм відображення реального світу (емоції і почуття, відчуття, сприйняття, мислення, воля) і формуються властивості особистості;
4) біологічно зумовлені властивості особистості – темперамент, в якому проявляються особливості сили, врівноваженості і рухливості нервових процесів. Ця підструктура є біологічною основою особистості в цілому [19].
2.3. Діяльність. Структура діяльності. Види діяльності
Діяльність – це активна взаємодія людини з середовищем, в якому він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби, мотиву.
Мотиви і цілі можуть не збігатися. Те, чому людина діє певним чином, часто не збігається з тим, для чого він діє. Коли ми маємо справу з активністю, в якій відсутній усвідомлювана мета, то тут немає і діяльності в людському сенсі слова, а має місце імпульсивна поведінка, яке керується безпосередньо потребами та емоціями.

Посилання на основну публікацію