Сутність і зміст педагогічного процесу та педагогічної діяльності

Для того щоб досягти наміченої мети, навчання і виховання повинно бути організовано. Іншими словами навчанню і вихованню необхідно надати форму керованого процесу, в якому буде належним чином з’єднане взаємодія вчителів та учнів (вихователів і вихованців). Такий процес називається навчально-виховним або педагогічним.
Педагогічний процес – це організована і цілеспрямована діяльність людей (учнів і навчальних, вихователів і вихованців) з метою формування необхідних знань, практичних навичок і умінь, морально-політичних, психологічних і фізичних якостей особистості та групи.
Педагогічний процес нерозривно пов’язаний з усіма іншими суспільними процесами (економічним, політичним, моральним, культурним та ін.). Його сутність, зміст і спрямованість залежать від стану суспільства, реальної взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин.
Першим компонентом педагогічного процесу є його суб’єкти та об’єкти (педагог і учень), що утворюють динамічну систему “педагог-учень” за провідної ролі педагога.
278
Як суб’єкт педагогічного процесу педагог отримує спеціальну педагогічну освіту, усвідомлює себе відповідальним перед суспільством за підготовку підростаючих поколінь. Педагог як об’єкт педагогічного процесу в результаті безперервної освіти, самовиховання, спілкування з учнями піддається виховним впливам і прагне до самовдосконалення, формує свою педагогічну культуру.
Культура педагога (вихователя) – це така узагальнююча характеристика його особистості, яка відображає здатність наполегливо і успішно здійснювати навчально-виховну діяльність у поєднанні з ефективною взаємодією з учнями та вихованцями.
Поза такої культури педагогічна практика виявляється паралізованою і малоефективною. Культура педагога (вихователя) виконує ряд функцій, що включають в себе:
а) передачу знань, умінь і навичок, формування на цій основі світогляду;
б) розвиток інтелектуальних сил і здібностей, емоційно-вольової та дієво-практичної сфер його психіки;
в) забезпечення свідомого засвоєння учнями моральних принципів і навичок поведінки в суспільстві;
г) формування естетичного ставлення до дійсності;
д) зміцнення здоров’я дітей, розвиток їх фізичних сил і здібностей.
Педагогічна культура передбачає наявність:
педагогічної спрямованості в особистості педагога (вихователя), що відбиває його схильність до навчально-виховної діяльності і здатність досягати в її ході значущих і високих результатів;
широкого кругозору, психолого-педагогічної ерудиції та компетентності педагога (вихователя), тобто таких його професійних якостей, які дозволяють йому досить добре і результативно розбиратися у навчально-виховній діяльності;
сукупності важливих у навчально-виховній роботі особистісних якостей педагога (вихователя), тобто таких його особливостей, як любов до людей, прагнення поважати їх особисту гідність, добропорядність в дії і поведінці, висока працездатність, витримка, спокій і цілеспрямованість;
279
уміння поєднувати навчально-виховну роботу з пошуком шляхів її вдосконалення, що дозволяє йому постійно вдосконалюватися у своїй власній діяльності і покращувати саму навчально-виховну роботу;
гармонії розвинених інтелектуальних і організаторських якостей педагога (вихователя), тобто особливого поєднання сформувалися у нього високих інтелектуально-пізнавальних особливостей (розвиненість всіх форм і способів мислення, широта уяви і т.д.), організаційних якостей (вміння спонукати людей до дії, впливати на них, згуртувати їх і т.д.) і здатності проявляти ці характеристики на благо організації та підвищення ефективності навчально-виховної діяльності;
педагогічної майстерності педагога (вихователя), що припускає синтез високорозвиненого педагогічного мислення, професійно-педагогічних знань, навичок, умінь і емоційно-вольових засобів виразності, який у взаємозв’язку з високорозвиненими якостями особистості педагога і вихователя дозволяє їм ефективно вирішувати навчально-виховні завдання.
Педагогічна майстерність є найважливішим і структуростворюючим компонентом педагогічної культури. Воно виражається в стійких психолого-педагогічних знаннях, педагогічної вимогливості та педагогічному такті педагога і вихователя. Головне ж призначення педагогічної культури педагога та вихователя – сприяти вдосконаленню навчально-виховного процесу, зростанню його продуктивності.
Учень як об’єкт педагогічного процесу являє собою індивідуальність, развиваемую і перетворюваного відповідно до педагогічними цілями. Учень як суб’єкт педагогічного процесу є розвивається особистість, наділена природними потребами і завданнями, що прагне до творчого самовияву, задоволення своїх потреб, інтересів і прагнень, здатна до активного засвоєння педагогічних впливів або опору ім.
Існує постійна взаємодія в системі “педагог-учень” – це постійно відтворювані педагогічні ситуації.
Педагогічна ситуація виникає тільки в результаті цілеспрямованого, змістовного, зацікавленого взаємодії педагога та учнів, учнів між собою, учня
280
з явищами навколишнього світу. Педагогічна ситуація призводить до передбачених виховним змінам в особистості зростаючої людини: формуванню у нього світогляду, суспільно цінних матеріальних і духовних потреб, ціннісних орієнтацій, мотивів, стимулів, навичок і звичок поведінки, якостей і рис характеру.
Педагогічна ситуація завжди являє собою активну взаємне поєднання і єдність проявів всіх основних компонентів педагогічного процесу, дій педагога та учня, конкретного історичного змісту життя в державі, педагогічної та громадської середовища.
Другим компонентом педагогічного процесу є його зміст. Зміст педагогічного процесу ретельно відбирається, піддається педагогічному аналізу, узагальнюється, оцінюється з позицій світогляду, приводиться у відповідність до віковими можливостями дітей. У зміст педагогічного процесу входять основи людського досвіду в галузі суспільних відносин, ідеології, виробництва, праці, науки, культури.
Третім структурним компонентом педагогічного процесу є його організаційно-управлінський комплекс, ядром якого є форми і методи виховання і навчання.
Четвертим компонентом педагогічного процесу виступає педагогічна діагностика – встановлення за допомогою спеціальних методик стану його “здоров’я” та життєздатності як в цілому, так і окремих його частин. До способів і методів діагностики відносяться: перевірка знань, умінь, навичок; результати трудової, громадської діяльності дітей; їх прояву в життєвих, особливо екстремальних ситуаціях, фіксація моральних виборів, вчинків, поведінки; плоди самостійної продуктивної роботи.
П’ятий компонент педагогічного процесу – критерії ефективності педагогічного процесу. До їх складу входять оцінки знань, умінь і навичок, експертні оцінки і характеристики щеплених дітям переконань, рис характеру, властивостей особистості.
Шостим структурним компонентом педагогічного процесу є організація взаємодії з громадською і природним середовищем. Громадське життя є найважливішим чинником виховання. Педагогічний процес, відокремлюючи в спеціальну цілеспрямовану систему, не ізолюється від життя.

Посилання на основну публікацію