1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Психологія
  3. Специфіка, зміст і види виховання

Специфіка, зміст і види виховання

Виховання – категорія вічна. Відтоді як людина усвідомила себе особистістю, існує і необхідність розвитку і формування його як особистості. Виховання необхідно тому, що є одним з найважливіших засобів забезпечення існування та наступності суспільства.
У педагогіці виховання – це цілеспрямований процес формування у людей високих цивільно-політичних, морально-етичних, психологічних і фізичних якостей, звичок поведінки і дій відповідно до ставляться суспільством соціальними та педагогічними вимогами, який може бути інтерпретований в декількох сенсах.
Можна вживати поняття “виховання” також в ситуативному, вузькому і широкому значенні. Виховання в локальному значенні – це рішення якої-небудь конкретної виховної задачі. Виховання у вузькому сенсі – це цілеспрямована виховна діяльність, покликана формувати у людей систему певних соціально-значущих якостей особистості, розвинених поглядів і переконань. Виховання в широкому сенсі розуміється як цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для всебічного розвитку людини в суспільстві.
Виховання завжди переслідує певні цілі, які в даний час зводяться до:
формуванню відносин особистості до світу і до самої себе, що припускає таке виховання людини, при якому
315
він чітко уявляє собі характер своїх відносин з навколишнім світом, суспільством та іншими людьми, правильно усвідомлює свої індивідуальні, інтелектуально-пізнавальні, емоційно-вольові та комунікативно-поведінкові особливості, займає належне йому місце в суспільстві;
формуванню всебічно і гармонійно розвиненої особистості, тобто вихованню людини, що поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість, раціонально виявляє свої моральні та психологічні якості, здатного вирішувати будь-які проблеми і долати різноманітні труднощі, що зустрічаються на його шляху;
вихованню соціально-компетентної особистості, що представляє собою людину, не тільки правильно розуміє і адекватно оцінює свої зв’язки і характер взаємодії з іншими людьми, але і вміє будувати з ними добросусідські і безконфліктні взаємини, запобігати проявам напруженості і нерозуміння в суспільстві;
прилученню людини до культури, тобто формуванню його естетично і духовно досконалим, розвитку в нього творчої індивідуальності;
вихованню громадянської особистості, яка має високопатріотична почуття і соціально значущі якості, що перетворюють її на справжнього патріота свого народу і своєї країни, в борця із соціальною несправедливістю і нерівністю;
вихованню автономно розвиненої особистості, що припускає формування у людини здібностей до позитивного самоизменению і самовдосконалення в навколишньої дійсності;
розвитку самосвідомості особистості, допомоги їй у самовизначенні, самореалізації, самоствердженні, яке передбачає, по-перше, усвідомлення нею нагальної необхідності в безперервному вдосконаленні своїх індивідуально- і соціально-психологічних якостей; по-друге, прагнення не зупинятися на досягнутому, знаходити форми і способи подальшого саморозвитку.
Виховання нерозривно пов’язане з навчанням і водночас має відносну самостійність і специфічні
316
особливості, зумовлені його конкретними завданнями, своєрідними функціями, змістом, формами і методами впливу.
Функції виховання забезпечують спрямованість самого змісту процесу виховання. До них відносяться:
функція спонукання до самовиховання;
функція профілактична;
формірующе-розвиваюча функція;
функція мобілізації на виконання конкретних завдань;
функція перевиховання.
Зміст виховання відображає всю сукупність дій і взаємовпливів вихователя і вихованця (вчителі та учні) у процесі виховання, опосередковуваних його цілями, завданнями та мотивами.
Вплив вихователя являє собою сукупність прикладених ним зусиль, необхідних для досягнення цілей і завдань виховання.
Виховання, як і навчання, двосторонній процес, який здійснюється в активній взаємодії і взаємовпливі вихователів і вихованців. При цьому вихователь виступає організатором і керівником процесу виховання, а сам цей процес може бути представлений у вигляді моделі діяльності, складовими частинами якої є:
вплив вихователя;
особистість вихованця, що представляє собою об’єкт виховного впливу, який зазнає певних змін в результаті виховних впливів вихователя;
ставлення вихованця до впливу вихователя, тобто його реакції на виховні впливи;
якості, що формуються у особистості, що визначаються засвоюваними в процесі виховання знаннями, переконаннями, вміннями і психологічними особливостями самої особистості;
мотив, тобто спонукальні сили особистості, сформовані в результаті виховання;
поведінка, тобто особливості дій і вчинків, скоєних особистістю в ході і в результаті виховання.
Виховання детермінується соціально-економічними та політичними умовами розвитку суспільства, потребами життя та діяльності людей, досягненнями сучасного науково-технічного прогресу, все більш зростаючими
317
вимогами до якостей особистості вихованців. Все це безперервно висуває перед процесом виховання все нові і нові проблеми, вирішення яких дозволяє удосконалювати і саму модель виховання, і складові її компоненти, і змістовні характеристики останніх.
Виховання спирається на певні, найбільш загальні положення, які виражають головні вимоги до нього і реализующиеся через систему принципів: індивідуального і диференційованого підходу, виховання в групі і через колектив, виховання в діяльності, поєднання високої вимогливості до вихованців з повагою їх особистої гідності і турботою про них , опори на позитивне в особистості і групі, єдності, узгодженості та наступності у вихованні.
Індивідуальний і диференційований підхід у вихованні передбачає:
глибоке і всебічне знання обліку індивідуально-психологічних особливостей вихованців;
визначення конкретним вихованцям завдань відповідно до їх особистісними характеристиками;
постійний аналіз підсумків виховної роботи;
своєчасне внесення коректив у методику виховання з урахуванням особливостей кожного конкретного учня.
Принцип виховання в групі і через колектив вимагає:
визначати перспективи розвитку групи, що об’єднують думки і дії всіх вихованців; формувати у них гордість за свій колектив, підпорядкування особистих інтересів загальним;
забезпечувати єдність та згуртованість активу класу; підтримувати всі перспективне, поширювати його на всю групу і закріплювати у вигляді традицій;
вміло підтримувати силу групової думки в боротьбі з негативними явищами.
Виховання в процесі діяльності орієнтує на:
заохочення розумної ініціативи та активності учнів; чергування їх діяльності з культурним, змістовним відпочинком;
вимогливе ставлення до недоліків діяльності вихованців.
Принцип поєднання високої вимогливості до вихованців з повагою їх особистої гідності і турботою про них припускає:
318
принципове і послідовне пред’явлення до школярів вимог, що відбивають інтереси суспільства та діяльності;
домагатися усвідомлення ними необхідності виконання вимог суспільства; не допускати в роботі з дітьми елементів формалізму, потурання і дріб’язкової опіки;
проявляти повагу до кожного з них, турботу про задоволення їхніх запитів.
Опора на позитивне в особистості і групі орієнтує на: “вивчення і знання кращих позитивних індивідуально- і соціально-психологічних якостей вихованців;
підхід до них з оптимізмом і глибокою вірою в силу виховання; вміле використання сили позитивного прикладу;
спонукання дітей до наполегливої та цілеспрямованому самоізученія та самовихованню;
терпляче їх залучення в такі види діяльності, які дозволяють їм проявити себе з кращого боку і викличуть впевненість у своїх силах і можливостях.
Принцип єдності, узгодженості, наступності у вихованні вимагає:
наявності єдності поглядів всіх вихователів на завдання виховання;
досягнення єдності стилю в роботі і однаковою вимогливості всіх вихователів до всіх школярам;
спільних зусиль громадськості у вихованні; використання вчителями досягнень науки;
узгодженої лінії вихователів по відношенню до окремих учням;
узагальнення досвіду з досягнення узгодженості і наступності у вихованні.
Виховання різноманітне за своїми видами, що відображає його конкретну спрямованість і зміст. Зазвичай розрізняють: конфесійне (релігійне), авторитарне, демократичне, ідейно-політичне, моральне, естетичне, економічне, громадянське, інтернаціональне, патріотичне, правове та екологічне виховання.

ПОДІЛИТИСЯ: