Синдром заручника

Синдром заручника, або, як його ще називають, «Стокгольмський синдром», це психологічний стан людини, який виникає внаслідок захоплення його в заручники і тривалого контакту зі своїми загарбниками. У разі виникнення цього синдрому, заручники починають симпатизувати бандитам, а іноді навіть ототожнювати себе з ними.

Синдром заручника в психології

Психологічна особливість даного синдрому полягає в тому, що людина знаходиться у повній моральної і фізичної залежності від людини, яка захопила його, у результаті чого починає робити якісь дії в його користь. В історії навіть є кілька випадків, коли загарбник перебував разом зі своїми жертвами протягом довгих років. А після того, як жертва була звільнена, вона починала виправдовувати дії свого кривдника.

Синдром викрадача і заручника

Пояснити етіологію цього синдрому з точки зору психології досить важко. Набагато простіше це зробити, беручи до уваги людські фактори. Викрадач і заручник можуть подружитися, якщо між ними виник якийсь емоційний контакт. Наприклад, загарбник не захотів вбивати свою жертву, хоча й міг це зробити в будь-який момент. Або пішов на якісь поступки для того, щоб не завдати заручникові шкоди.

Синдром заручника в сім’ї

На жаль, бувають випадки, коли синдром заручника виникає в сім’ї. Найбільш поширеним прикладом такого «сімейного» синдрому є випадки, коли дружина йде від чоловіка, навіть якщо той її б’є. У такому разі заручник просто пристосовується до свого загарбникові, і не уявляє собі іншого життя. Більш того, побиті жінки досить часто навіть виправдовують дії своїх чоловіків. А найбільш популярними причинами, чому вони відмовляються від розлучення, є:

  • фінансові проблеми;
  • наявність дітей;
  • сором;
  • житлові проблеми.

Але, насправді, ці причини не є виправданням, а найбільш явними ознаками настання синдрому заручника. Це і є першим дзвіночком до того, що жертві потрібна допомога справжнього фахівця, який допоможе розібратися в проблемі і повернути ситуацію в правильне русло.

Посилання на основну публікацію