Синдром гіперзбудливості

Синдром гіперзбудливості – це розлад неврологічно-поведінкового розвитку, яка характеризується складністю концентрації уваги і важко керованої імпульсивністю. На думку деяких невропатологів, синдром є стійким і хронічним, який не піддається лікуванню і 30% дітей самостійно його переростають або пристосовуються жити з ним у дорослому віці.
Розрізняють три типи синдрому:

  • синдром гіперзбудливості з дефіцитом уваги;
  • гіперзбудливість з імпульсивністю;
  • третій вид це змішання двох попередніх.

Дослідження світового рівня показало, що 3-5% всього населення планети має цей синдром, причому, вік і стать випробовуваних кардинально різний, але найчастіше зустрічається гіперзбудливість в осіб чоловічої статі, з-за тестостерону.

Основна ознака при синдромі гіперзбудливості
Разом з порушеннями уваги присутній недолік самоконтролю поведінки та здатність адекватно відповідати на вимоги і виконувати поставлені завдання. Це проявляється негайної швидкості реакції і відповіді, не дослухавши вимоги або питання до кінця. Часто такі люди не здатні аналізувати і розпізнавати доцільність і навіть небезпеку своїх дій. У них спостерігається знецінення до речей і почуттів оточуючих, тобто, без особливих докорів сумління вони спокійно можуть зламати або пошкодити чуже майно. Також існує певний набір ознак, вказівних на наявність проблеми:

  • неспокійне тремтіння стопами або кистями рук;
  • безцільна фізична активність у вигляді бігу, спроб піднятися на щось, гойдання на стільці, у місцях, де це неприпустимо;
  • надмірна балакучість по темі і без неї, звичка перебивати співрозмовника;
  • неспокійний сон, частіше в позі ембріона.

Лікування синдрому гіперзбудливості

Діагноз встановлюється не раніше 12 років, при наявності 6 ознак протягом півроку, причому спостереження поведінкових особливостей потрібно виробляти в різній обстановці наприклад в колективі і вдома.

Після встановлення діагнозу, в залежності від виду і складності підбирається спосіб лікування, частіше це педагогічна й нейропсихологическая корекція, модифікація поведінки і психотерапія. У більш складних випадках призначається медикаментозна терапія з використанням психостимуляторів і ноотропних препаратів.

Посилання на основну публікацію