Проблема особистості в психології

Людина – саме незбагненне явище з усього існуючого у світі і найбільш цікавий предмет для себе самого. Він представляється істотою багатостороннім, багатовимірним і складно організованим. Розуміння сутності людської суб’єктивності можливе тільки з позицій цілісного, системного та історико-еволюційного підходів. У вітчизняній психології традиційно утвердилися три основні понятійні категорії, що відображають три аспекти існування людини: «індивід», «особистість», «індивідуальність». Найбільш послідовно таке розрізнення проведено в роботах А.Н. Леонтьєва.
1. Людина як індивід постає у своїх природних, біологічних особливостях, тобто як істота матеріальне, природне, тілесне в його цілісності та неподільності. Пізнання людини як індивіда передбачає розгляд природних основ його життя, його психології.
Людина як індивід – це природне істота, що відчуває так звані органічні потреби: в їжі, теплі, відпочинок і т. д. Форма, будова, функціонування людського тіла є продовження еволюційного ряду; воно багато в чому схоже з організмом вищих приматів. У той же час людина якісно відрізняється від усіх інших живих істот. Н.А. Бердяєв, російський релігійний філософ, писав: «Людина – є принципова новизна в природі. Тіло людини – культурне тіло, воно одухотворене і підпорядковане вищим цілям людини ». Навіть людські органічні потреби принципово відрізняються від потреб тварин: вони задовольняються іншими предметами, іншими способами, є культурно обумовленими. Принципова відмінність людини полягає у вільному відношенні до переживань органічних потреб. За допомогою волі людина може блокувати відчуття голоду і спраги, долати почуття страху і болю, якщо це необхідно для досягнення особистісно значущих цілей.
В основі поняття «індивід», згідно А.Н. Леонтьєву, лежить факт неподільності, цілісності та особливості кожної людини, що виникають вже на ранніх ступенях розвитку життя. «Індивідом народжуються».
2. Особистість – одна з базових категорій психологічної науки і одне з найбільш широко застосовуваних понять. Традиційно в психології в це поняття вкладаються уявлення про найбільш розвиненому рівні людської суб’єктивності. Реальність, яка описується терміном «особистість», виявляється вже в етимології. Словом «особистість» (persona) спочатку позначалася маска, надягають актором давньогрецького театру. Поступово поняття особистості наповнювалося все великим різноманіттям смислових значень, відтінки і діапазон яких певною мірою специфічні для кожної конкретної мови. У російській мові слово «особистість» близько слову «личина», яке, згідно В.І. Далю, позначає виконання чужої ролі, удавану зовнішність, суспільне обличчя, звернене до навколишніх.
Таким чином, у значенні слова «особистість» можна виділити два основних сенсу. Перший, найбільш очевидний сенс – розбіжність власних характеристик людини з вмістом ролі, яку він виконує. Другий – соціальна типовість виконуваної ролі, її відкритість іншим людям.
Уявлення про особистість як про систему рольової поведінки, обумовленого сукупністю стійких соціальних очікувань з боку найближчого оточення, знайшли відображення в так званої рольової теорії особистості. У вітчизняній психології ця теорія піддається різкій критиці. Дійсно, людина в суспільстві включений у безліч різних соціальних груп (у їх числі сім’я, навчальна група, робочий колектив, дружня компанія і т. д.) У кожній групі він займає визначене положення, має деякий статус, до нього пред’являються певні очікування. Таким чином, один і той же людина повинна вести себе по-різному в різних ситуаціях, тобто виступати в різних ролях. Однак особистість – це саме те, що дозволяє зберегти цілісність свого «Я». Особистість – це не структура ролей, а людина, життя якого не зводиться до виконання заданих ролей.
Незважаючи на те що особистість є центральною і узагальнюючої категорією психології, єдиного визначення цього поняття не вироблено. Жодне з безлічі визначень особистості, що існують у психологічній науці, не може бути визнано всеосяжним і безперечним. Узагальнюючи різноманіття поглядів на природу і механізми особистісного розвитку, можна виділити деякі загальні моменти:
1) особистість – це особлива якість або характеристика людини, яке купується індивідом у суспільстві, в сукупності тих суспільних за своєю природою відносин, в які він включається. Якщо індивідом народжуються, то особистістю стають;
2) особистість характеризує людину з боку його суспільних зв’язків і відносин, тобто взаємозв’язків з іншими людьми. А.Н. Леонтьєв називав особистість «надчуттєвий освітою», т. к. ці зв’язки і відносини з іншими людьми становлять особливу реальність, недоступну безпосередньому сприйняттю.
Отже, поняття особистості в психології позначає особливий спосіб існування людини – існування його як члена суспільства, як представника певної соціальної групи;
3) сутність особистості полягає в здатності людини діяти вільно, самостійно і відповідально. Особистісний поведінка – це поведінка за власним вільним вибором;
4) особистість – це не раз і назавжди сформоване якість, а постійний розвиток.
3. Індивідуальність (від лат. Individuum – неподільне) – вищий рівень інтеграції людини по відношенню до индивидному й особистісному рівнях. Індивідуальність одночасно фіксує своєрідність і неповторність людини як індивіда і як особистості. Розвиток індивідуальності – це життєвий шлях людини.

Посилання на основну публікацію