Перинатальний період

Пологи – один з найважливіших моментів життя дитини і матері. Матка складається з трьох м’язових шарів. Зовнішні поздовжні волокна йдуть від заднього нижнього сегмента через дно матки і далі до переднього нижнього сегменту. У міру збільшення плода м’язи можуть збільшуватися в десять разів у довжину і в п’ять разів в ширину. Середній шар складається з волокон, що переплітаються у всіх напрямках. У них проходять великі кровоносні судини. Зовнішній шар сформований круговими (циркулярними) м’язами, оперізують всю матку (Дік-Рід, 1996).
Шийка матки протягом вагітності змінюється дещо повільніше, ніж її тіло, але її судинна мережа настільки значна, що шийка нагадує губчасту тканину. Піхвовий канал також має циркулярні та поздовжні м’язи. Однак їх скорочення мають другорядне значення під час пологів.
Мускулатура матки може ритмічно скорочуватися незалежно від впливу імпульсів центральної нервової системи на периферичні нерви. Циркулярні м’язи можуть скорочуватися незалежно від поздовжніх. Ці скорочення посилюються, якщо перервати іннервацію. Відомі випадки нормальних пологів у жінок з параплегией (паралічем нижніх кінцівок), що виникла через пошкодження спинного мозку в середньому відділі. У цих жінок не надходили імпульси з нервових центрів, але пологи у всіх були нормальними, без больових відчуттів, що свідчить про те, що центр імпульсів, що впливають на скорочення матки під час пологів, розташований нижче середнього відділу спинного мозку.
Нервова регуляція діяльності матки включає 3 системи (локальну, симпатичну, вегетативну попереково-крижову). Локальна система викликає ритмічні скорочення матки незалежно від симпатичної і вегетативної систем. Симпатичні подразники посилюють активність циркулярних м’язових волокон і уповільнюють активність поздовжніх. Вегетативна попереково-крижовий система збуджує поздовжні м’язи і уповільнює активність циркулярних. Вегетативна і симпатична системи контролюються центрами спинного мозку, а ті, у свою чергу, – центрами, розташованими в корі головного мозку. У той же час системи діють і незалежно один від одного. Ефективність маткових скорочень в рівній мірі залежить від стабільності і рівноваги в роботі як парасимпатичної, так і симпатичної систем.
Нерви вегетативної нервової системи, що відносяться до матки, відгалужуються від до десятого, одинадцятого дванадцятого грудних нервів, проходять через підчеревне сплетіння до матково-вагінального, в яке входить також перший поперековий, другий, третій і четвертий крижові нерви. Вони утворюють матково-піхвове сплетіння, з якого волокна йдуть у всі частини матки і піхви. У це сплетіння входять і нерви, які виходять з нижніх поперекових корінців.
Перший поперековий нервіннервують передню область зовнішніх статевих органів, другий і третій крижові нерви – задню. Піхвове сплетіння спільно з вегетативними попереково-крижовий волокнами іннервують зовнішні статеві органи.
Однією з головних умов забезпечення легких пологів є виключення впливу симпатичних подразників. Крижова вегетативна іннервація обмежується невеликим локалізованим втручанням певних верхнегангліонарних волокон. Очікування породіллею сильного болю активує симпатичну нервову систему і, отже, посилює скорочення циркулярних волокон матки та її шийки. Страх супроводжується напругою. Якщо під час сутичок відбувається напруга шийки матки, то скорочення матки спрямоване на подолання цієї напруги. Для цього сутички посилюються, досягаючи рівня больових відчуттів. Іншим джерелом болю при сутичках є скорочення м’язів, викликане недостатнім постачанням киснем через неправильне дихання. Гострі болі виникають в момент народження у непідготовлених жінок, так як в страху перед висувається головкою дитини вони починають напружувати діафрагму і дно таза. У цьому випадку у міру просування дитини біль посилюється.
У порівнянні з іншими органами черевної порожнини матка бідна больовими рецепторами. Як і інші внутрішні органи, вона не реагує на зміну температури, оскільки черевна стінка добре її захищає. Але вона реагує на надмірне розтягнення і розрив тканин.
Поздовжні волокна, що виконують виштовхуючу функцію, скорочуються. У нормальному стані циркулярні волокна расслабленни і пасивні, що дозволяє вихідному отвору родового каналу розширитися для вільного проходження дитини.
Місцеві подразники, які виходять з самої матки, продукують ритмічні скорочення, а попереково-крижовий відділ вегетативної системи підсилює їх. Шийка матки, що складається в основному з циркулярних волокон, при нормальному перебігу пологів знаходиться в стані повного розслаблення. Саме цей стан дає можливість швидкого згладжування шийки.
Поведінка породіллі регламентується звичаями країни. У деяких племенах в Полінезії чоловіки допомагають дружинам під час пологів або фактично приймають на себе керівництво пологами (Мід, 1988). У Європі після церковного Собору 1310 року в Трірі, на якому постулювали неприпустимість допомоги чоловіка при пологах, якщо він не був священиком, навіть лікар не міг брати участь у процесі допомоги при пологах. Цю функцію в Росії здійснювали повитухи. Процес пологів досі забарвлюється міфологічними уявленнями, згідно з якими від жінки під час пологів виходить «чорна» енергія. У багатьох народів породіллю та дитини на деякий час ізолювали від інших членів сім’ї і племені. Зараз акушери-чоловіки досить поширені, але міфологічність сприйняття всього, що пов’язано з пологами, існує.
Статистика свідчить, що при пологах, в яких бере участь батько дитини, в 2 рази рідше відбуваються оперативні втручання, застосовується родостимулирующим терапія та інші медикаментозні засоби, менше гнійно-септичних ускладнень і загальна захворюваність серед новонароджених. Це, звичайно, зумовлено тим, що чоловіки не допускаються для участі у свідомо важких пологах, але також і тим психологічним станом, який створює підтримка близької людини. Більше того, вид безпорадного немовляти активує в батьку батьківський інстинкт. Це веде до формування сильної прихильності батька до дитини. Однак спільні пологи – це палиця з двома кінцями. У разі психологічної незрілості батька він може навіть змагатися з матір’ю за право бути з дитиною. У тих же випадках, коли він у шлюбі зі своєю дружиною намагається вирішити дитячі проблеми, що виникли з його матір’ю, то після спільних пологів ймовірність розлучення збільшується. Идентифицируясь при пологах не зі своєю дружиною, а зі своєю дитиною, він, перерізаючи пуповину, символічно відсікає себе від матері і дружини (Островська, 2001).
Цілком можливо, що найбільш сприятливою для зустрічі дитини з батьком може бути час незабаром після пологів, коли найбільш емоційні моменти вже пройдені, а заспокоєна матір мирно годує дитину грудьми.
Існують діаметрально протилежні точки зору на те, як впливають пологи на дитину. Загальновідомі теорії (О.Ренк, Ф.Лейк, А.Джейнова, С. Гроф), що розглядають процес народження як подія, травмуючий психіку дитини. Фізіологи і медики більш скептично ставляться до цих уявлення, вважаючи, що пологи – природний фізіологічний процес, який не може бути сприйнятий організмом як негативний. Вони спираються на факт слабкою мієлінізації мозку новонародженого, що не дозволяє йому запам’ятати ці значущі для нього події (Veny, 1987). Серед психологів, проте представляючих фізіологічні аспекти родового процесу, більше тих, хто вважає, що дитина здатна запам’ятати і залежати в своєму розвитку від неприємних вражень під час пологів. Більше того, є уявлення, що супроводжуючий родовий процес стрес, пов’язаний з викидом катехоламінів, підсилює прихильність між дитиною і матір’ю (Лагеркранц, Слоткін, 1986).
Мабуть, істина лежить на стику протилежних точок зору. Відмінності ж в отриманих доказах пояснюються особливостями досліджуваних груп. Стрес під час пологів підсилює початкові установки матері. Жінка, яка чекала дитину, чітко виконує вказівки лікаря і легко переносить пологи. Вона швидко забуває про перенесеного болю і ніколи не згадує про неї пізніше. Якщо жінка з якихось причин, свідомо чи несвідомо, не бажає дитини або занадто тривожна, то більш імовірно, що вона перенесе хворобливі пологи і страждання заслонять радість народження. У спілкуванні з малюком вона надалі постійно підкреслюватиме цю сторону появи його на світло. Цілком можливо, що відчуття нежеланности і неприємні спогади матері зв’яжуться надалі з уявними відчуттями.
Процес адаптації відразу ж після народження протікає ефективніше, якщо дитину покласти на живіт матері (рис. 20.3). Довжина пуповини досягає 30-100 см, що дозволяє піднести дитину до грудей для першого годування. При цьому приплив крові до дитини від матері зберігається, і пристосування до нових умов йде поступово. Дитина може залишитися на руках матері до закінчення пологів – народження посліду. Його обтирають від слідів крові і первородного мастила, яка оберігає дитину від шкірних інфекцій і поступово поглинається шкірою.

Посилання на основну публікацію