Методологічні та теоретичні основи психології

Кожна наука, для того щоб продуктивно розвиватися, повинна спиратися на певні вихідні положення, що дають правильні уявлення про феномени, які вона вивчає. У ролі таких положень виступають методологія і теорія.
Методологія – це вчення про ідейні позиціях науки, логіці і методах її дослідження. В свою чергу, теорія – це сукупність поглядів, що представляють собою результат пізнання й осмислення практики життя, що дозволяють будувати конкретні міркування про досліджуваних явищах і процесах.
Зазвичай розрізняють три рівня методології будь-якої науки. Загальна методологія забезпечує правильні і точні уявлення про найбільш загальні закони розвитку об’єктивного світу, його своєрідності та складових компонентах, а також місце і роль у ньому явищ, які вивчає дана наука. Спеціальна методологія або методологія конкретної науки дозволяє останньої формулювати свої власні (внутрінаучние) закони і закономірності, що відносяться до своєрідності формування, розвитку та функціонування тих феноменів, які вона досліджує. Нарешті, приватна методологія являє
24
собою сукупність методів, способів, прийомів і методик дослідження конкретної наукою різних явищ, які складають предмет і об’єкт її аналізу.
Психологічна наука має свою методологію. В якості загальної методології вітчизняної психологічної науки виступає діалектико-матеріалістично і підхід до розуміння навколишнього світу, ролі й місцю психіки і психічного в ньому. Його основні положення зводяться до наступного:
навколишній нас реальний світ матеріалі (складається з матерії);
матерія первинна, а свідомість вдруге; “Матерія знаходиться в безперервному русі, розвитку і підпорядковується законам: єдності і боротьби протилежностей; переходу кількісних змін у якісні; заперечення заперечення;
рух і взаємодія матерії визначає собою якісні характеристики всіх явищ об’єктивної реальності і власне психіки;
психіка є властивість високоорганізованої матерії, функція головного мозку;
сутність психіки полягає у відображенні дій предметів і явищ навколишньої дійсності;
свідомість – вищий етап розвитку психіки;
психіка, свідомість соціально обумовлені;
навколишній світ і психіка пройшли тривалий шлях еволюції і розвитку.
Спеціальної методологією психології виступають її методологічні принципи:
принцип детермінізму, тобто причинногообумовленості психічних явищ, означає, що вони опосередковуються природними та соціальними умовами і змінюються зі зміною цих умов;
принцип єдності свідомості і діяльності означає, що свідомість і діяльність не протилежні одна одній, але й тотожні, а утворюють нерозривну єдність (свідомість виникає, розвивається і проявляється в діяльності; діяльність виступає як форма активності свідомості, а саме свідомість забезпечує активний характер діяльності) ;
25
принцип розвитку означає, що психіка може бути правильно зрозуміла і адекватно пояснена, якщо вона розглядається як продукт розвитку і в процесі цього розвитку;
принцип особистісного підходу орієнтує дослідників всіх індивідуальних і соціально-психологічних особливостей людини.
Приватної методологією психологічної науки виступають її методи (спостереження, експеримент, узагальнення незалежних характеристик, аналіз результатів діяльності, опитування, тести) і методики дослідження конкретних психологічних явищ. Застосування конкретних методів і методик психологічної науки регулюється такими правилами:
сутність прояви психічних явищ і процесів визначається їх конкретними особливостями і властивостями; “Існують спеціальні методики, способи і прийоми дослідження конкретних класів і видів психологічних явищ і процесів;
результати застосування методик психологічного дослідження піддаються конкретної статистичної обробці та узагальненню;
всі наукові психологічні дослідження повинні проводитися відповідно до розроблюваних при цьому програмами і планами.
Крім того, природно-науковою основою психології є фізіологія вищої нервової діяльності – вчення про закономірності вищих, найбільш складних форм функціонування нервової системи, особливо тих, які пов’язані з психічним відображенням дійсності і роботою організму, поведінкою людини.
Згідно методології психологічної науки психіка (психічне) виконує певні функції: відображення впливів навколишнього дійсності, регуляції поведінки та діяльності людей, усвідомлення ними свого місця в навколишньому світі.
1. Відображення впливів навколишньої дійсності. Психічне відображення дійсності має свої особливості:
це не мертве, дзеркальне, одностороннє відображення, а процес, постійно розвивається і удосконалюється, створює і переборює свої протиріччя;
при психічному відображенні об’єктивної дійсності, в ході якого будь-яке зовнішнє вплив (тобто вплив
26
об’єктивної дійсності) завжди переломлюється через раніше сформовані особливості психіки, через конкретні стану людини (тому один і той же зовнішній вплив може по-різному відбиватися різними людьми і навіть одним і тим же людиною в різний час і за різних умов);
психічне відображення – це правильне, вірне відображення дійсності (що виникають образи матеріального світу є знімками, зліпками, копіями існуючих предметів, явищ, подій).
Суб’єктивність психічного відображення, характерне для людини, активне перетворення відбиваного жодною мірою не заперечують об’єктивну можливість правильного відображення навколишнього світу. У реальному житті людина за допомогою психіки, відображаючи впливу реальної дійсності, фіксує і осмислює їх, формуючи у своїй свідомості реальну картину світу, відповідно до якої він і діє. Психічні ж процеси, стану, освіти та властивості людей, володіючи певною гнучкістю, дозволяють їм адаптуватися до до умов життя і діяльності, перетворювати їх відповідно до своїх потреб та інтересів.
2. Регуляція поведінки й діяльності. Психіка, свідомість людини, з одного боку, відображають дії зовнішнього середовища, адаптуються до неї, а з іншого – регулюють цей процес, складаючи внутрішній зміст діяльності та поведінки. Останні не можуть не опосредоваться психікою, оскільки саме за допомогою її людина усвідомлює мотиви і потреби, ставить перед собою цілі і завдання, виробляє способи і прийоми досягнення результатів. Поведінка ж при цьому виступає зовнішньою формою прояву психіки.
3. Усвідомлення людиною свого місця в навколишньому світі. Ця функція психіки, з одного боку, забезпечує правильні адаптацію та орієнтацію людини в об’єктивному світі, гарантуючи йому ефективне осмислення всіх реалій цього світу і адекватне до них ставлення. З іншого боку, за допомогою психіки, свідомості людина усвідомлює себе як особистість, наділену певними індивідуальними і соціально-психологічними особливостями, як представника конкретного суспільства, соціальної групи, що відрізняється від інших людей і що знаходиться з ними в своєрідних міжособистісних стосунках.
27
Правильне усвідомлення людиною своїх особистісних характеристик водночас допомагає йому пристосовуватися до інших людей, правильно будувати спілкування і взаємодія з ними, досягати спільних цілей у спільній діяльності, підтримувати гармонію в суспільстві в цілому.
Психологія в інтересах правильного вивчення і аналізу досліджуваних феноменів має власні погляди на розвиток матеріального світу і виникнення, вдосконалення психічного в ньому. В процесі розвитку об’єктивного світу розвивалася сама матерія і форми її руху. Цей процес можна представити в наступному вигляді.
Спочатку на зорі існування нашого Всесвіту було присутнє рух елементарних частинок, що представляло собою рух мікрочастинок – протонів, нейтронів, електронів і ін. Закономірні кількісні зміни у взаємодії елементарних частини ц поступово привели до виникнення нових частинок, що мають інші якісні характеристики (атомів).
Так виникло фізичне рух – більш складний вид руху, в процесі якого кількісні зміни в світі атомів призводять до виникнення молекул різних речовин з новими якісними особливостями. Наприклад, два взаємозалежних атома водню і один атом кисню утворюють молекулу води.
В результаті в навколишньому світі стало панувати вже і хімічне рух, що включало в себе рух і трансформацію молекул, що супроводжувалося складними хімічними процесами. Вчені давно вже довели, що, наприклад, наша нервова діяльність – це результат сукупності прояви складних фізичних і хімічних реакцій в корі головного мозку.
В процесі подальшого розвитку матеріального світу фізико-хімічні сполуки ускладнюються і стають різноманітнішими, потім за певних сприятливих умовах на їх основі виникає нова форма руху – органічного (органічне життя), тобто формування та розвиток живих організмів.
В ході свого постійного вдосконалення жива природа створила види тварин, в організмі яких великого розвитку досягає нервова система, що стала матеріальною основою функціонування психіки, а потім настала черга для
28
появи людини. Разом з ним виникає нова форма руху – свідомість, з притаманними йому якісними особливостями – суб’єктивним відображенням об’єктивного світу.
Одночасно з розвитком і всебічним вдосконаленням свідомості виникає вища форма руху – суспільне життя, для якої характерні працю, закони економічного і політичного розвитку суспільства та інші особливості.
Існують наступні закономірності взаємозв’язку різних форм руху:
Кожна вища форма руху ґрунтується на більш простій формі, без якої вона не могла б виникнути. Так, будь-які суспільні явища припускають існування людей, наділених свідомістю; а будь-який психічний процес вимагає особливим чином організованих нервових процесів та їх фізіологічних субстратів.
Кожна вища форма руху має своїми власними якісними особливостями і закономірностями, які не можуть бути виведені з якісного своєрідності і закономірностей нижчих форм. Так, громадські рухи можуть бути пояснені тільки властивими їм самим як суспільним явищам закономірностями і не можуть бути виведені з думок, бажань, почуттів та інших психологічних характеристик людей, що беруть участь у суспільному житті.
Кожна вища форма руху являє собою складну єдність, в якому присутні і всі нижчі форми.
Поряд з видами руху матерії присутні і різні види відображення: фізичне, фізіологічне і психічне.
1. Фізична відображення – найпростіший вид відображення, в процесі якого відтворюються лише початкові форми руху матерії: елементарного, фізичного і хімічного. Кажучи іншими словами, фізичне відображення являє собою форму існування та результат взаємодії матерії в неживій природі (наприклад, сильний дощ є результатом взаємодії і руху конкретних фізичних і хімічних частинок в атмосферних шарах повітря).
На останній стадії розвитку фізичного відображення в неживій природі виникла елементарна чутливість (тропізм), проявлявшаяся у що починали розвиватися і вдосконалюватися найпростіших живих організмів у вигляді пристосування до впливів зовнішнього середовища на основі властивого їм
29
властивості подразливості (наприклад, якщо капнути в середу найпростіших живих організмів якийсь їдкою рідини, вони відразу ж будуть розбігатися в різні сторони).
2. Фізіологічне (органічне) відображення – складніший вид відображення, відповідний органічного життя (органічного руху). На нижчою його стадії сформувалася найпростіша рефлекторна діяльність тварин, яка характеризувалася тим, що:
вона відбувається завжди як відповідь на зовнішнє подразнення;
при настанні роздратування зміст відповідного руху, його сила і спрямованість знаходяться в повній відповідності з особливостями роздратування.
При цьому саме відображення являє собою досить складну реакцію живого організму на різні дії навколишнього середовища (наприклад, коли ми наближаємося до змії, вона починає шипіти і виготовляється вкусити кривдника).
На вищій стадії органічного відображення поступово сформувалися складні умовні рефлекси тварин, що дозволяють здійснювати предметне сприйняття (наприклад, домашні тварини завжди знають місце, в якому їх господар залишає для них їжу).
3. Психічне відображення – найскладніший і найбільш розвинений вид відображення. На нижчих його стадіях психіка тварин досягає найдосконаліших форм її розвитку, що носять назву інтелектуальної поведінки (наприклад, складні інстинкти тварин).
На вищій його стадії в ході тривалої еволюції вже самої людини сформувалися і прийняли сучасну форму свідомість і самосвідомість людей, удосконалювалася специфіка їх прояви в суспільних і економічних відносинах один з одним. Для цієї стадії відображення характерні:
відображення як шлях пізнання людиною самого себе, своєї діяльності та поведінки;
відображення як самоконтроль і самовиховання;
відображення як шлях пізнання людиною інших людей;
відображення як шлях пізнання людьми соціального життя і соціальних відносин.
Людина займає певне місце і грає конкретні ролі в навколишньому світі. Більш того, будучи наділений психікою і свідомістю, він певним чином відноситься і до предметів
30
(явищам) реальної дійсності, і до інших живих істот, і до самого себе, і до інших людей. У зв’язку з цим зазвичай розрізняють п’ять його статусів (положень).
1. Людина як вид. Людина – це представник цілком певного біологічного виду (виду живих істот), що відрізняється від інших тварин конкретними специфічними особливостями і рівнем фізіологічного і психічного розвитку, наділений свідомістю, здатний мислити, говорити і приймати рішення, контролювати свої дії, вчинки, емоції і почуття.
2. Людина як індивід. У понятті людини як індивіда виражаються дві основні ознаки:
а) це своєрідний представник інших живих істот, продукт філо- і онтогенетичного розвитку, носій видових рис;
б) це окремий представник людської спільності; що виходить за рамки природної (біологічної) обмеженості соціальна істота, що використовує знаряддя, знаки і через них опановує власною поведінкою і психічними процесами.
Обидва значення цього поняття взаємопов’язані і описують людину як істоту своєрідне.
Найбільш загальними характеристиками індивіда є: цілісність і своєрідність психофізіологічної організації; стійкість у взаємодії з навколишнім середовищем; активність.
У повсякденному житті під індивідом розуміють конкретної людини, з усіма властивими йому особливостями.
3. Людина як особистість. Кожна людина – це індивід, що займає певне місце в суспільстві, що виконує конкретну суспільно корисну діяльність і який відрізняється від інших індивідів своїми, властивими тільки йому індивідуально- і соціально-психологічними характеристиками, тобто особистість. Поняття особистості відображає як психофізіологічні, так і духовні (моральні) характеристики людини, включає в себе його індивідуальний досвід розвитку і вдосконалення.
Сьогодні психологія трактує особистість як соціально-психологічне утворення, яке формується завдяки суспільному житті і діяльності людини. Людина як суспільна істота набуває нових (особистісні) якості,
31
коли вступає у відносини з іншими людьми і ці відносини “утворюють” його особистість.
4. Людина як суб’єкт діяльності. Людина завжди є суб’єктом конкретної діяльності, джерелом пізнання і перетворення дійсності в її рамках. Діяльність завжди суб’єктивна. Умовою її здійснення і основним продуктом є людина, яка завжди цілком виразно відноситься до навколишнього світу. Його свідомість обумовлено структурою самої діяльності, спрямованої на задоволення потреб. Сама ж діяльність при цьому виступає формою активності людини, що дозволяє йому удосконалювати навколишній світ, самого себе, інших людей, відносин з ними.
5. Людство як історія розвитку суспільства. Людина – продукт розвитку суспільства. Розвиток людини йшло паралельно з розвитком суспільства, з його історією. З іншого боку, люди самі творили і творять історію суспільства і його економічних відносин. Знання соціального, онто- і філогенетичного розвитку людей дозволяє пізнати історію суспільства.
Психіка пройшла тривалий шлях історичного розвитку, який можна розбити на певні етапи.
1. Розвиток сенсорних процесів тварин. На початковому етапі розвитку психіки тварин здійснювалися:
вдосконалення їх рухового апарату;
поступове формування їх здатності диференційовано відповідати на вплив зовнішніх і внутрішніх подразників;
одночасний розвиток органів рецепції – нюху, зору, слуху, дотику та ін., що дозволяють більш точно диференціювати зовнішні подразнення.
2. Розвиток перцептивних процесів тварин. На цьому етапі:

32

Посилання на основну публікацію