✅Класифікація видів діяльності та поведінки людини

Діяльність людини не тільки гранично складна за змістом і будовою, але і вкрай різноманітна у своїх загальних різновидах і конкретних проявах. Традиційно прийнято вважати, що основним поділом діяльності на її типи є диференціація на трудову, навчальну та ігрову діяльність.

Трудова діяльність – процес активної зміни предметів природи, матеріального і духовного життя суспільства з метою задоволення потреб людини і створення різних цінностей.

Навчальна діяльність – процес засвоєння предметних і пізнавальних дій, в основі якого лежать механізми перетворення засвоюваного матеріалу, виділення базових відносин між предметними умовами ситуації з метою вирішення типових завдань у змінених умовах, узагальнення принципу рішення, моделювання процесу розв’язання задачі та контролю за ним.

Гра – особливий процес, в якому історично закріпилися типові способи дії і взаємодії людей; включення дитини в ігрову діяльність забезпечує можливість оволодіння суспільним досвідом, накопиченим людством, а також когнітивне, особистісний та моральний розвиток дитини.

Особливе значення має рольова гра, в процесі якої дитина приймає на себе ролі дорослих і діє з предметами відповідно до приписаними значеннями. Механізм засвоєння соціальних ролей через рольові ігри забезпечує можливість соціалізації особистості, а також розвитку її мотиваційно-потребової сфери.

Трудова діяльність відрізняється тим, що передбачає отримання будь-якого суспільно значущого продукту, результату. Для навчальної та ігрової діяльності цей результат є не суспільно, а індивідуально значущим і полягає в освоєнні суб’єктом соціально виробленого досвіду, знань і т. д.

Специфічною ознакою ігрової діяльності є те, що головним її мотивом виступає сам процес діяльності, а не її результат.

В якості особливо значущого для життя і розвитку особистості виду діяльності називають також спілкування, або комунікативну діяльність.
Зазначені види діяльності мають різне значення для розвитку людини на різних етапах онтогенезу.

Діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на певному етапі онтогенетичного розвитку, називається провідною діяльністю.

Вивчаючи зв’язок індивідуального життя людини з суспільно-історичною практикою людей, психологи вважали за доцільне виділення індивідуального та спільного видів діяльності. На відміну від індивідуальної діяльності, яка реалізується однією людиною, спільна діяльність здійснюється так званим колективним суб’єктом, тобто двома або більше людьми, що мають загальний мотив і спільну мету.

Іншими найважливішими ознаками спільної діяльності є просторове і тимчасова присутність учасників діяльності, рольова та інструментальна диференціація учасників, наявність керівника і організуючого компонента – лідера або керівника. Спільна діяльність внутрішньо неоднорідна і поділяється на підтипи: наприклад на безпосередньо-спільну – «діяльність разом» та опосередковано-спільну – «діяльність поруч».

Практикується також гранично загальне дихотомічний поділ видів діяльності на зовнішню і внутрішню. При цьому під зовнішньою діяльністю розуміють усі види, типи та процеси діяльності, що супроводжуються експлікований, тобто об’єктивувати, проявами її виконавських компонентів:

  • рухами;
  • діями;
  • експресією;
  • комунікаціями тощо.

Внутрішня діяльність розгортається в інтрапсихічному м плані, а в якості її синоніма часто використовується термін «психічна діяльність», що, однак, не цілком коректно. Прийнято вважати також, що між зовнішньою і внутрішньою діяльностями існує генетичний зв’язок, оскільки друга формується в процесі онтогенезу на основі першої допомогою механізму інтеріоризації.

При цьому підкреслюється, що інтеріоризація полягає не в простому переміщенні зовнішньої діяльності у внутрішній план свідомості, а у формуванні самого цієї свідомості.

Складним є в психології питання про співвідношення понять «поведінка» і «діяльність». Одні дослідники використовують ці терміни як синоніми, інші, навпаки, прямо протиставляють їх один одному, підкреслюючи при цьому виражений активний характер діяльності і реактивний (як відповідь на вплив навколишнього середовища) характер поведінки.

У найзагальнішому вигляді під поведінкою розуміють ззовні спостережувану рухову активність живих істот, викликану необхідністю адаптуватися в ім’я виживання і продовження виду.

Водночас, коли говорять про поведінку людини, завжди підкреслюють його суспільний характер і соціальну обумовленість. Таким чином, поведінка людини набуває характеристики свідомої, колективної, цілепокладаючої, довільної і творчої діяльності.

На рівні суспільно-детермінованої діяльності термін «поведінка» позначає дії людини щодо суспільства і іншим людям, що розглядаються з боку їх регуляції суспільними нормами моральності і права. Одиницями поведінки є вчинки, в яких формуються і виражаються позиція особистості та її моральні переконання.

Соціальна норма – це модель належного, загальнозначуще правило поведінки, встановлений соціальними групами і суспільством. З точки зору дотримання соціальних норм і цінностей виділяють соціальне і асоціальна поведінка людини.

Соціальна поведінка може бути масовидність, організаційним, груповим, рольовим, громадським, альтруїстичним, ритуальним, економічним, споживчим, маніпулятивним, конфліктним, ассертивні тощо. Асоціальна поведінка підрозділяється на девіантну і делінквентна поведінка.

Ігнорування існуючих соціальних норм і соціальних очікувань характеризує девіантна (від лат. Deviatio – відхилення, ухилення) поведінка, яка представляє форму дезорганізації поведінки індивіда чи групи, що знаходить невідповідність сформованим очікуванням, моральним і правовим вимогам суспільства.

Різні девіації часто виникають в підлітковому віці, висловлюючись у таких формах, як брехня, грубість, агресивність, куріння, бійки, пропуски шкільних занять, наркоманія, алкоголізм, втечі з дому, бродяжництво.

Делінквентне (від лат. Delictum – провина, правопорушення) – це свідомо здійснювана поведінка, метою якого є знищення, зміна, заміна норм, прийнятих даним соціальним інститутом.

Якщо критерієм девіантної поведінки є вчинок, то критерієм делінквентної поведінки – злочин. Делінквентність поведінка пов’язана з порушенням соціальної норми, що має жорсткі санкції, тобто кримінальної норми, і проявляється в намірі завдати шкоду, шкоду іншій людині або групі людей.

Посилання на основну публікацію