Каузальна атрибуція. Механізми каузальної атрибуції

Сутність і історія виникнення теорії атрибуції

Каузальна атрибуція вважається унікальним психологічним феноменом, що характеризує людське сприйняття емоцій, мотивів і причин тієї чи іншої поведінки іншої людини. При відсутності достатньої кількості необхідної інформації про конкретну людину або про ситуацію, в якій він знаходиться, у інших людей виникає спотворена інтерпретація ситуації. Такий феномен сприйняття заснований на приписуванні деяких неіснуючих характеристик, особливостей, причинно-наслідкових зв’язків і т.п.

Поняття каузальної атрибуції вперше було сформульовано в середині 20 століття американськими соціальними психологами: професором Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі Гарольдом Келлі, дослідником Фріцем Хайдером і професором психології Стенфордського університету США Лі Россом. Подальше опис цього феномена міжособистісних відносин знайшло відображення в «Attribution theory» (теорії атрибуції). Відповідно до каузальної атрибуцією дослідники намагалися пояснити механізми тлумачення звичайним пересічним громадянином причинно-наслідкових зв’язків деяких подій, а також власної поведінки.

Класифікація атрибуції

Теорія каузальної атрибуції передбачає наявність двох показників, що визначають міру і ступінь приписування замість дійсних фактів:

відповідність дії соціально-рольових очікуванням (тобто чим менше інформації, тим менше відповідність, тим більше ступінь приписування);
відповідність поведінки загальноприйнятим культурним нормам.
Відповідно до теорії каузальної атрибуції класифікація феномена «приписування» підрозділяється на три види атрибуції:

особистісна (причинно-наслідковий зв’язок приписується людині, який зробив вчинок);
об’єктна (причинно-наслідковий зв’язок приписується об’єкту, на який звернено дію);
обстоятельственная (причинно-наслідковий зв’язок приписується обставинам).
Було встановлено, що спостерігач «з боку» частіше застосовує атрибуцію особистісну, а учасник ситуації або події – обставинні.

Механізми теорії атрибуції

Механізми каузальної атрибуції засновані на таких положеннях:

пізнаючи один одного в соціумі, люди не обмежуються відомостями, отриманими в результаті зовнішніх спостережень: вони прагнуть до з’ясування причин вчинку і до формулювання висновків про особистісні якості;
оскільки інформація, отримана в результаті стороннього спостереження, часто буває недостатньою, спостерігачі визначають ймовірні причини, що спонукали до дії, і приписують їх спостерігається учаснику;
інтерпретація причин істотно впливає на поведінку спостерігача.
Найсуттєвіші результати дослідження були отримані внаслідок вивчення механізмів каузальної атрибуції. Були встановлені:

системні відмінності в поясненні людиною власної поведінки і дій інших людей;
відхилення процесу заміщення від логічних норм під впливом суб’єктивних факторів (інформаційних і мотиваційних);
стимулюючий вплив, який чиниться на діяльність людини і його мотивацію за допомогою пояснення незадовільних результатів такої діяльності впливом зовнішніх чинників, а задовільних результатів – впливом внутрішніх факторів.
Однією з найбільш частих закономірностей теорії вважається завищення власної значущості і перебільшенні ролі деяких факторів (таких як удача, везіння, здатності) у формуванні ситуації.

Цілі і результати дослідження теорії атрибуції

Відповідно до механізмами каузальної атрибуції визначаються методи практичного використання отриманих результатів для впливу на ефективність людської діяльності, її мотивацію, на емоції і цілі. Вивчення атрибуції допомагає встановити момент покладання або прийняття учасниками колективу особистої відповідальності за вчинені дії. Результати використовуються для адекватної оцінки реального внеску конкретного учасника в загальну корпоративну діяльність групи.

Теорію каузальної атрибуції спочатку вивчали лише в рамках соціальної психології. Зараз її застосовують в загальної, педагогічної, вікової, а також в спортивній психології. Основними сферами вивчення є самосприйняття, міжособистісне сприйняття, сприйняття великого обсягу інших соціальних об’єктів.

Посилання на основну публікацію