Експериментальний період у розвитку соціальної психології почався після 1945 року.Офіційним відліком послужила програма В. Меді (Європа) і Ф. Олпорта (США). У програмі сформульовані вимоги перетворення соціальної психології в експериментальну науку.
У США, де спостерігався бурхливий розвиток капіталістичних форм економіки, активно розвивалися прикладні дослідження. Значимість цих досліджень ще більше зросла на тлі розгорнувся економічної кризи. Стара описова соціальна психологія не могла вирішувати нові завдання. У 1930-х рр. створено Товариство психологічних досліджень соціальних проблем.
Велика кількість практичних досліджень вперше з’явилося в рамках функціоналізму. Представники функціоналізму:
- Д. Дьюї.
- Д. Енджелл.
- Г. Керр та ін.
Вивчали людей і соціальні групи з позиції їх соціальної адаптації.
Головна соціально-психологічна проблема функціоналізму – проблема найбільш оптимальних умов соціальної адаптації суб’єктів суспільного життя.
Дослідники фіксували увагу не на внутрішніх психічних процесах, а на соціальних функціях. Основним об’єктом дослідження стає мала група. Цьому сприяє повсюдне поширення експериментальних методик, застосування яких головним чином можливо лише в малих групах.
Негативним моментом при цьому було однобічний розвиток соціальної психології, насамперед у США, оскільки був втрачений інтерес до теоретичної сторони соціальної психології.
Таке «відлучення» від теорії призвело до того, що експериментальний період у розвитку соціальної психології став обростати гострими протиріччями.
Позитивним моментом цього періоду стало проведення численних досліджень в області малих груп, розробка методик, що стали класичними, накопичення великого досвіду у проведенні прикладних досліджень.
Негативним – ігнорування масових процесів, аналізу їх психологічного боку. Після критики примітивного аналізу цих процесів в перших концепціях, вони були зняті взагалі. Дані, отримані в чітко розроблених лабораторних експериментах, замінили знання про реальні проблеми суспільства.
З 1950-х рр. став відроджуватися інтерес до теоретичного знання. Дослідники (Г. М. Андрєєва, Н. Н. Богомолова, Л. А. Петровська, П. Н. Шіхерєв) виділяють чотири основні теоретичні школи в 1960-х рр. ХХ ст.:
- біхевіоризм;
- психоаналіз;
- когнитивізм;
- інтеракціонізм.
Перші три напрямки представляють соціально-психологічні варіанти психологічної думки, інтеракціонізму – соціологічної.