✅Життєвий цикл розвитку сім’ї: визначення, проблематика, стадії

Сутність поняття “життєвий цикл сім’ї”

Життєвий цикл сім’ї – це послідовність етапів, які проходить сім’я в своєму розвитку.

Спочатку термін з’явився в демографії в 40-х роках 20 століття і відображав в той час періоди чисельності зростання і убутку чисельного складу сім’ї. Сам термін введений американським демографом П. Гліком, який виділив наступні етапи життєвого циклу:

період чисельного зростання сім’ї з моменту укладення шлюбу до народження останньої дитини, період стабілізації чисельності сім’ї: з моменту народження останньої дитини до моменту дорослішання першої дитини (коли він вже залишає сім’ю), період убутку чисельності сім’ї: з моменту, коли друга дитина і інші молодші діти залишають сім’ю, і вона повертається на рівень початкової подружньої діади.

Завершення життєвого циклу сім’ї відбувається зі смертю першого і другого чоловіка.

Однак такий підхід відображав скоріше кількісний аспект ніж змістовний, що пояснюється специфічним демографічним контекстом. З розвитком психології розвитку, а також сімейної психології, почали формуватися деякі якісні зміни і доопрацювання даного поняття.

Річ у тім, що сім’ю стали розуміти як систему, єдиний організм. А будь-яка система або організм працюють за двома основними законами – закон гомеостазу (принцип рівноваги і підтримки сталості системи) і гетеростазу (принцип розвитку і ускладнення системи).

Таким чином, сім’я як система або організм, орієнтована на підтримку рівноваги, але водночас для продовження життя вона повинна розвиватися.

Так стали формуватися концепції розвитку сім’ї як єдиного цілого. У цьому ключі, велике значення має теорія епігенетичного розвитку Е. Еріксона, згідно з якою розвиток – це послідовна зміна певних періодів, на кожному з яких поставлені певні вікові та психологічні завдання. Кожен період – це період стабільності і рівноваги, а перехід до нового періоду – це криза, що сприяє розвитку.

Саме поняття “цикл” відображає універсальність подій, що відбуваються і підкреслює їх біологічну природу. Життєвий цикл сім’ї розуміється як послідовність соціальних і демографічних подій з моменту її утворення до моменту припинення її існування.

Стадії життєвого циклу сім’ї

Насправді, періодизацій розвитку життєвого циклу сім’ї існує дуже багато, проте Дж. Бернард і Л. Томпсон доповнили ідею П.Гліка якісними перетвореннями з точки зору соціальних змін. Вони описали, як в результаті розвитку життєвого циклу сім’ї на цих трьох стадіях перетворюються соціальні статуси членів сім’ї, змінюються їх соціальні ролі, а також економічне становище.

Таким чином дослідники оформили триступеневу концепцію життєвого циклу в 8 стадій, визначивши середню тривалість життя кожної стадії (важливо відзначити, що дане дослідження проводилося на матеріалі американських сімей):

  • Подружня пара без дітей (середня тривалість – 2 роки): основне завдання – освоєння подружніх відносин, формування моделі власної сім’ї, встановлення меж з сім’ями батьків, прояснення взаємних очікувань. Також на даний етап припадає період розвитку професійної ідентичності. На даному етапі прийнятний рівень фінансового благополуччя.
  • Народження дітей і догляд за ними (середня тривалість – 2,5 року): основне завдання – освоєння батьківських функцій. Це початок зниження рівня фінансової захищеності. На даному етапі відбувається перебудова структури сім’ї: з діади вона трансформується тріангулярние відносини. З подальшим народженням дітей структура сімейних відносин ще сильніше перебудовується, так як до неї додаються ще й сіблінговие відносини. Для даного етапу ще одним важливим завданням є гармонізація балансу між подружніми і батьківськими відносинами.
  • Сім’я з дітьми дошкільного віку до 6 років (середня тривалість – 3,5 року): основне завдання – первинна соціалізація дітей. На даному етапі батьки виступають як перший інститут соціалізації і сприяють розвитку дітей, вчать освоєнню соціальних норм і правил шляхом включення його в різні соціальні групи (Дитячий сад, майданчик і т.д.). Для даного етапу характерно, як правило, гармонійне включення обох батьків, що підвищує згуртованість сім’ї на даному етапі. Плюс, з точки зору професійного розвитку, як правило один з подружжя (або обидва) на даному етапі досягають кар’єрного розвитку в своїй професії.
  • Сім’я з дітьми шкільного віку від 6 до 13 років (середня тривалість – 7 років) – основне завдання – Вторинна соціалізація дітей і формування нових смислів в подружніх відносинах. Це найбільш складний з точки зору фінансів період. На даному етапі дитина вступає у вторинну соціалізацію шляхом освоєння соціальних норм в рамках школи і гуртків, освоює основні форми людських відносин. Для подружжя даний період може бути складним з точки зору партнерських відносин: виникає ризик стагнації відносин, а також кризи професійного зростання.
  • Сім’я з дітьми підліткового віку від 13 до 20 років (середня тривалість – 7 років) – основне завдання – гармонізація дитячо-батьківських відносин, повага дорослішання дитини. Це період поступової сепарації дітей від батьків, вироблення власної системи цінностей, орієнтирів та ідеалів, початок формування професійної ідентичності. Дитячо-батьківських відносини починають трансформуватися: для дітей більший авторитет мають однолітки, ніж батьки. Тому для батьків важливо зберегти контакт і надавати підтримку і любов дітям.
  • Сім’я на стадії догляду виросли дітей (середня тривалість – 6,5 років) – основне завдання – Дитячо-батьківська сепарація. Це період остаточної сепарації дітей від батьківської сім’ї, вони можуть створювати вже свою власну сім’ю чи ні, але факт в тому, що діти залишають батьківський дім і облаштовують власне життя. На даній стадії економічне становище батьківської сім’ї може підвищитися, міжособистісні відносини також можуть змінитися як в позитивну, так і негативну сторону. Це залежить від початкового типу відносин з дітьми: в ригідних сім’ях з дезадаптивним стилем прихильності і діти, і батьки будуть важко переживати даний період, в гнучких же сім’ях цей період проходить досить гладко: діти підтримують зв’язок з батьками, нерідко відносини навіть поліпшуються.
  • Сім’я на стадії початкової подружньої діади (спорожніле гніздо) середня тривалість – 13 років: основне завдання – відновлення подружніх відносин, формування нової ідентичності (бабусі, дідусі). Для даної стадії характерно домінування знову подружніх відносин, оскільки батьківські функції фактично вже виконані. Тому даний період може бути і як кризовим, і як благополучним: знову ж таки залежить від ступеня гармонійності і зрілості взаємин на попередніх стадіях. Важливими подіями на даній стадії можуть бути: поява онуків, що сприяє реалізації нової ролі батьків в якості бабусь і дідусів, вихід на пенсію (до чого теж потрібно підготуватися).
  • Смерть подружжя (від 16 років) – основне завдання – прийняття старості, подолання досвіду втрати і самотності. На даній стадії подружжя вже виходять на пенсію, і їх фінансовий стан знову знижується. Досить значущою подією стає смерть одного з подружжя, а потім і його партнера. Тому важливим завданням стає-переживання горя і набуття нових смислів для життя. На даній етапі овдовілий чоловік може знову створити шлюбні відносини або увійти в сім’ю одного з дітей. Важливим є продовження реалізації ролі бабусь і дідусів, оскільки вони дозволяють розвиватися в міжособистісних відносинах і не йти в ізоляцію.

У вітчизняній сімейної психології в результаті досліджень, проведених А. і. Антоновим, було виділено 4 стадії життєвого циклу сім’ї щодо функції батьківства:

  • Передродина – дана стадія реалізується з моменту укладення шлюбу до народження першості. Для жінок вік вступу в шлюб-близько 23, для чоловіків це 25 років.
  • Репродуктивна стадія – це період від народження первістка до народження останньої дитини. Даний період охоплює приблизно 3 роки шлюбу.
  • Соціалізуюча стадія – ця стадія також реалізується з народженням першої дитини і триває до етапу сепарації дорослих дітей.
  • Прабатьківство – це стадія після відділення дітей від батьківської сім’ї, формування ними власної сім’ї, а також згодом смерті подружжя.

Основні особливості життєвого циклу сім’ї

Природно, що наведені вище схеми – це кілька усереднені уявлення. Нерідко деякі стадії затягуються довше звичайного: наприклад, сепарація від батьківської сім’ї – і відповідно розвиток не відбувається як для батьків, так і для дітей. До того ж на це впливають соціополітичні умови: економічні кризи, політична обстановка в країні.

Оскільки вихідною передумовою формування даної концепції була теорія епігенетичного розвитку Е.Еріксона, то кажучи про життєвий цикл сім’ї не можна не згадати про кризу розвитку сім’ї. Так як перехід на кожну стадію нерідко супроводжується сімейними кризами, оскільки структура самих відносин видозмінюється.

Найперший кризовий етап реалізується на першій стадії формування сім’ї – протиріччя сімейних моделей двох подружжя, наявність сформованих установок і очікувань щодо ролі чоловіка і дружини, різний сексуальний досвід, відмінність в батьківських установках і планах, незадоволеність професійним розвитком, відсутність остаточної сепарації з батьківською сім’єю.

Складнощі, характерні для другої стадії-це змішання батьківських і подружніх відносин (дуже часто матері дуже сильно втягуються в дитячо-батьківські відносини. викликаючи ревнощі у чоловіка, що нерідко закінчується зрадами), відсутність уявлення про функції батьківства в цілому, наявність обмежують переконань, формується дисбаланс професійної та батьківської ідентичності, трансформуються сексуальні відносини подружжя. Як наслідок – виникає незадоволеність.

На третій стадії основні складності, в основному, пов’язані з усвідомленням батьками, що таке виховання і як його реалізовувати.

На четвертій стадії основна складність пов’язана зі стагнацією подружніх відносин, яка виникає в результаті зниження емоційної наповненості відносин, кризою професійного зростання. Основний шлях полягає в розширенні поведінкового арсеналу: пошук нових форм проведення дозвілля, нових форм спілкування, видозміни сексуального життя, а також може бути корисна робота з психологом.

На п’ятій стадії основна проблема полягає у відділенні батьків від дітей (сепарація), повернення до подружніх стосунків, набуття власної автономії, продовження самореалізації (але не в дітях, а в своїй діяльності). Нерідко на даній стадії подружжя відчувають самотність і нікчемність власного життя, не знають, куди себе направити.

На шостій стадії нерідко відбувається розчарування в партнері, нездатність знову будувати партнерські відносини, а не батьківські, відчуття спустошення.

На сьомій стадії важливо прийняти своє старіння, свій новий статус пенсіонера, а також новий статус прабатька. Це сприяє активізації нової форми відносин з сім’єю дітей, а також з чоловіком.

На восьмій стадії основні труднощі-це самотність або постійна скорбота по втраті. Тут важливо включити овдовілого батька в сім’ю, розвинути нові форми відносин, сприяти набуттю нового сенсу життя.

Посилання на основну публікацію