✅Необіхевіоризм і його основні положення

Історія виникнення необіхевіоризму

Необіхевіоризм – це напрямок в американській психологічній науці, що виникло в 30-і роки 20 століття, як спосіб переосмислення основних ідей класичного біхевіоризму.

Необіхевіоризм виріс з класичного біхевіоризму і став відповіддю на кризу жорсткої схеми Дж. Вотсона (“стимул -> реакція”). Класичні біхевіористи вважали, що навчання – це придбання нових форм поведінки в умовах повторюваних стимулів.

Однак з розширенням експериментальної бази стало ясно, що характер реакцій аж ніяк не завжди визначається самим стимулом. Між цими двома категоріями є якась проміжна змінна, що детермінує характер поведінкової відповіді.

Цю проміжну змінну стали називати “операція”, і так виникла течія операціоналізму в психології. В результаті схема розширилася, прийнявши наступний вигляд: «стимул -> операція -> реакція».

Сам операціоналізм зародився в середовищі фізиків для визначення і впорядкування понять і конструктів, якими вони користувалися. Однак своєю зручністю він сподобався і в психологічній науці, поклавши початок необіхевіоризму.

Основні концепції

Основні представники необіхевіоризму:

  • Е.Толмен.
  • К. Халл.
  • Б. Скіннер.
  • А. Бандура.

Саме Е. Толмен одним з перших запропонував ідею про те, що поведінка людини не так прямолінійно: реакція детермінується не характером стимулу, як це стверджує класичний біхевіоризм.

Є якісь конструкти, які опосередковують реакції організму людини на середовище. Ці конструкти і є проміжні змінні. До них відносяться мотиви, цілі, установки, Індивідуальна значимість впливає стимулу.

Е. Толмен спростував два основних закони класичного біхевіоризму: закон вправи: Е. Толмен ввів поняття “пізнавальних карт” – пізнавальних конструктів, за допомогою яких щури навчаються знаходити вихід з лабіринту.

Ці експерименти спростовують ідею про те, що поведінка – це сума рухових навичок, сформованих в результаті зміцнення зв’язку між стимулом і відповіддю.

Закон ефекту: Е. Толмен ввів також і поняття” латентне навчання”, яке спростовує ідею про те, що реакція згасає без підкріплення. В експериментах з щурами, Е.Толмен встановив, що навіть без пред’явлення їжі тварини досліджували лабіринт і навчалися.

К. Халл в рамках необіхевіоризму також розвивав ідею про проміжних змінних, але під ними він вважав не когнітивні параметри, а потреби організму (драйв), які визначають напрямок енергії організму і відповідно потенціал його реакцій. Тобто сила потреби визначає і силу реакції організму. Основна детермінанта поведінки, по К. Халлу, це зниження значущості потреби, її редукція.

Способом зниження потреби є підкріплення. К. Халл надзвичайно важливим вважав елемент підкріплення, який і формує потенціал реакції: він ввів ідею про первинному і вторинному підкріпленні, що переосмислило класичну ідею про те, що всі умовні реакції виникають з якоїсь однієї базової потреби. Так сформувалася ідея про те, що потреби можуть розвиватися і змінюватися.

Б. Скіннер в цілому відійшов від ідеї того, що стимул – це вихідна точка. На його думку, навчання відбувається не внаслідок багаторазового пред’явлення стимулу, а в результаті реалізації безпосереднього поведінки, яке заохочується або піддається покаранню.

Б. Скіннер розвинув концепцію оперантного навчання. Таким чином, в концепції Б.Скіннера стимул слід за реакцією, а бажана поведінка може виникати спонтанно, головне підкріпити його. Б. Скіннер виділив 3 основних типи поведінки: безумовно-рефлекторне, рефлекторне і оперантное. Перші два є респондентними, тобто відповідають на стимул, а оперантне формується на основі проб і помилок.

А. Бандура є основоположником теорії соціального навчання, в рамках якої навчання транслюється саме в соціальному контексті: люди вчаться один у одного. Сам процес навчання починається ще в дитинстві в сімейному середовищі і далі триває в інших соціальних групах.

Основні механізми навчання – це імітація, наслідування, моделювання. Всі ці механізми формуються на основі спостереження: спостерігаючи людина фіксує модель поведінки, яку внаслідок здатний відтворювати. Відтворюваність визначається соціальними реакціями, які служать механізмами підкріплення або покарання (соціальне схвалення або соціальний осуд).

У підсумку, введена проміжна змінна, що відображає когнітивні і мотиваційні фактори, відкрила шлях когнітивним концепціям.

Когнітивний біхевіоризм

Когнітивний біхевіоризм – це гілка біхевіоризму, що отримала свій розвиток в результаті поширення необіхевіоризму, в якій основний акцент робиться на пізнавальних конструктах у формуванні поведінкової реакції.

Даний напрямок є передвісником когнітивної психології взагалі.

Розвитку даних концепцій сприяв прогрес лічильно-обчислювальних механізмів, розвиток комп’ютерної техніки. Вчені використовували метафору програм, які закладені в комп’ютери, щоб передати наявність внутрішніх процесів, що опосередковують реакцію щодо стимулу.

В якості проміжних змінних в рамках даного напрямку дослідники виділяли два основні конструкти: образ і план: образ – сукупність інформації (уявлення, категорії, терміни і т.д.), а план – це послідовність і алгоритм дій.

У підсумку, людини розглядається як складна обчислювальна машина, а його поведінка – це певна послідовність рухів. Послідовність рухів будується на основі плану, який містить в собі розгортку проб дій на основі образу.

Проба – це сукупність поведінкових комплексів, що визначають коректність або некоректність застосовуваної операції. Таким чином, поведінка передбачає зворотний зв’язок через результати проб.

Посилання на основну публікацію