✅Психологія особистісного самовизначення

Особистісне самовизначення – це визначення себе щодо критеріїв, які вироблені в певному суспільстві і прийняті даною людиною. Вони стосуються становлення особистості і подальшої дієвої реалізації себе на основі цих критеріїв.

Основа поняття особистісне самовизначення

Самовизначення являє собою процес і результат вибору позиції, цілей і засобів самоздійснення в конкретних життєвих обставинах. Воно стає основним механізмом набуття і прояву свободи. Як результат самовизначення виступає усвідомлення і зіставлення власних цілей, планів на життя, суспільних вимог.

Психологія особистісного самовизначення дуже докладно була досліджена великим російським вченим С.Л. Рубінштейном. Цей автор розкрив ідею активності суб’єкта самовизначення, розглядаючи самовизначення як самодетермінації (власна активність суб’єкта).

Це було пов’язано з тим, що людина сама свідомо зумовлює своє ставлення до світу, в якому існує. Особистісне самовизначення виглядає як знаходження унікального «я» образу, припускаючи постійний розвиток цього образу і його затвердження серед оточуючих.

Різноманітний і складний характер процесу самовизначення привів до того, що в психології стали виділятися різні види самовизначення:

  • Життєве.
  • Особистісне.
  • Професійне.

Життєве самовизначення передбачає вибір і реалізацію соціальних ролей, життєвого стилю і способу життя. Для особистісного самовизначення характерно знаходження індивідуальності власного “я” і його твердження серед оточуючих людей.

Професійне самовизначення є самостійним, усвідомленим і добровільним побудовою, коригуванням і реалізацією професійних перспектив.

Особливості особистісного самовизначення

Особистісне самовизначення являє собою визначення себе щодо вироблених в суспільстві показників, які згодом приймає сама людина. М. Р. Гінзбург запропонував одну з найбільш розроблених концепцій самовизначення особистості. У ній він розглянув два компоненти: ціннісно-смисловий і активно-діяльнісний.

Основа визначення категорії самовизначення була закладена у вигляді уявлень про двоїсту сутність людини, що живе в двох площинах: ціннісно-смисловий і матеріально-тимчасової. У другій з них він займається реалізацією своїх цінностей і смислів. Дану схему Гінзбург доповнив ще кількома компонентами:

  • Минуле.
  • Теперішнє.
  • Майбутнє.

Для цього він використовував поняття «життєве поле особистості». Воно являє собою сукупність індивідуальних цінностей і смислів, а також простір реального діяння (актуальне і потенційне). В поле існують особистісні смисли і тимчасові категорії (минуле, сьогодення і майбутнє).

Психологічне минуле включає досвід, психологічне сьогодення складається з можливостей для самовизначення, а психологічне майбутнє представлено проектом, ідеальним баченням себе. Саме майбутнє мотивує і здатне надавати цінність психологічному сьогоденню.

У даній концепції самовизначення – це самостійне вибудовування людиною власного життєвого поля. Перехід від старшого підліткового віку до юнацького періоду стає тут основним для початку психологічного процесу особистісного самовизначення.

Основні характеристики включають в себе необхідність в особистісному самовизначенні. Вона стає потребою у формуванні смислової системи, що відбиває уявлення про себе і про світ. Особистісне самовизначення направлено в майбутнє і більшою мірою пов’язане з вибором професії. Проте, його не можна зводити лише до цього.

Л.і. Божович відзначає «двоплановий» характер особистісного самовизначення. Він полягає в тому, що, з одного боку, являє собою визначення майбутньої професії і планування подальшого життя, а з іншого — пошук сенсу власного існування.

Ідентичність і особистісне самовизначення

Ідентичність полягає в усвідомленні особистістю своєї приналежності до відповідної соціально-особистісної позиції в рамках соціальних ролей і станів «его». На основі цього визначення видно, що категорії «ідентичність» і «самовизначення» схожі в деякому плані.

Ключовим є те, що самовизначення характеризують як процес, а ідентичність як властивість (стан) особистості. У такій ситуації можна спостерігати між ними генетичний зв’язок.

У різних теоріях ідентичність розглядається як динамічний процес. Але процесуальність самовизначення відрізняється тим, що вона передбачає вибір цінностей і соціальних ролей з можливих альтернатив. Процесуальність ідентичності ж полягає в тому, що вона не є статичною. Статуси тут змінюються під впливом нових факторів і подій.

Н.В. Антонова і В. В. Білоусова припускали, що самовизначення — це один з механізмів формування і розвитку ідентичності. Взявши за основу праці Дж. Маршу і радянських психологів, ці вчені пропонують власну модель ідентичності, визначаючи її як динамічний процес.

Модель включає ідентифікацію зі значущими іншими, в процесі якої відбувається прийняття цінностей значущих інших (наприклад, батьки), інтеріоризіцію думок, висловлюваних іншими людьми про себе.

Таким чином, проводиться прийняття їх думок і відображення на себе. Третьою складовою є самовизначення, яке виглядає як процес прийняття рішень щодо самого себе, власних цілей, якостей і цінностей.

Розглянутий процес починається тоді, коли починається криза ідентичності. Таким чином, ідентичність стає результатом процесу самовизначення.

Посилання на основну публікацію