✅Класичний біхевіоризм Уотсона

Зародження біхевіоризму і його основні постулати

Біхевіоризм – це психологічна доктрина, що являє собою вчення про поведінкове реагування індивідів.

Датою “народження” біхевіоризму вважається 1913 рік, коли вийшла в світ стаття Джона Уотсона «психологія з точки зору біхевіориста». З цього моменту біхевіоризм увійшов в психологію як одна з течій, а Джон Уотсон був визнаний його основоположником.

У процесі свого розвитку біхевіоризм пройшов три послідовних етапи:

  1. З 1913 року по 1930 рік – «класичний біхевіоризм», що займається вивченням поведінки індивіда як реакції на певний зовнішній стимул. В основу покладено дослідження Джона Уотсона.
  2. З 1930 року по 1960 рік – «Небіхевіоризм». Розроблена і введена в ужиток класична схема “S-R «(стимул – реакції), поступово вона видозмінилася до» S – О – R«, де» О” мала на увазі наявність певних факторів, таких як цілі, знання, підкріплення і потреби. Основними дослідженнями в даному напрямку, можна назвати роботи Б.Ф, Скіннера, Е. Толмена та інших.
  3. З 1960 – х років – «соціальний біхевіоризм». В даний проміжок розвитку біхевіоризму проміжна «О», представляється в іншому світлі, вона набуває соціального значення (дитячий досвід, локус-контролю, поведінці референтних груп і т.д.). В основу покладено дослідження Д. Долларда, А. Бандура, Дж. МЗС і ряду інших психологів.

Основною ідеєю класичного біхевіоризму є виступ проти суб’єктивізму в психології свідомості. У своїх дослідженнях і наукових роботах, присвячених біхевіоризму, Джон Уотсон доводив, що психологія являє собою науку, яка повинна використовувати виключно об’єктивний науковий метод, тобто стати природничо-науковою дисципліною.

На думку Джона Уотсона, свідомість не повинна бути предметом психології, з огляду на те, що вона не може бути піддана об’єктивному спостереженню. В ході проведених надалі досліджень Джон Уотсон прийшов до висновку, що об’єктивному спостереженню може бути цілком успішно піддано поведінку індивіда. У зв’язку з цим саме воно повинно виступати в якості предмета психології.

Поведінка – це будь-яка реакція індивіда у відповідь на певний зовнішній стимул, за рахунок якої він надалі пристосовується до зовнішнього середовища.

Своєю чергою реакції Джон Уотсон класифікує за такими підставами:

  • Вроджені та набуті реакції.
  • Внутрішні і зовнішні.

Наприклад, в якості зовнішньої придбаної реакції можна назвати привітання (вставання) учнів, коли викладач входить в аудиторію; зовнішня вроджена реакція – ковтання; внутрішня вроджена реакція – виділення шлункового соку; внутрішня придбана реакція – мислення.

До основних методів біхевіоризму Джон Уотсон відносив експеримент і спостереження. В якості його основного експериментального об’єкта виступає щур в лабіринті.

Головне завдання класичного біхевіоризму Уотсона – накопичення спостережень за поведінкою людини.

Спостереження здійснюють з розрахунком на те, що дослідник знає зовнішній стимул і на підставі даних знань пророкує реакцію індивіда на нього. І, навпаки, бачачи реакцію (поведінку) визначити яким стимулом вона викликана. Дані знання надалі будуть покладені дослідником в основу управління поведінкою випробуваного.

В якості центрального досліджуваного процесу в біхевіоризмі виступає процес навчання. Важливо відзначити, що Джон Уотсон не відкривав будь-якого нового виду навчання, всі його дослідження спиралися виключно на старі методи. Наприклад, “класичне “обумовлення”, метод проб і помилок».

Специфіка класичного біхевіоризму Уотсона

Специфіка класичного біхевіоризму Джона Уотсона полягає в дослідженні процесу навчання. У 1932 році Едвардом Томеном була розроблена когнітивна теорія навчання, відповідно до якої поведінка індивіда визначено не його рефлекторними рухами, а конкретної когнітивної картою.

Когнітивна карта поведінки – це образ знайомого індивіда.

Основою даної теорії є дослідження, проведені на щурах. Тварин поділили на дві групи. Їх завданням було знайти їжу в лабіринті. Для першої групи харчову приманку постійно переміщали в одне і те ж місце, але добиратися до неї потрібно було з різних точок лабіринту.

Для другої групи розробили інші умови, приманку розклали в різні частини лабіринту, для її знаходження руху повинні були постійно повторюватися. Тобто, щури могли знайти і отримати їжу в разі, якщо вони постійно повертали направо. Таким чином, результати експерименту показали, що перша група щурів стали в підсумку краще орієнтуватися в лабіринті, ніж щури другої групи.

Дослідження на щурах надалі були перенесені на людей, в ході чого встановили, що люди, які знають карту місцевості, знаходять потрібний їм об’єкт значно краще тих, хто не знає місцево і незалежно від вихідного місцезнаходження.

Ще одним об’єктом дослідження було вивчення стимулу на організм. Стимул примушує організм поводитися певним чином і, відповідно, за цим слідує якась певна реакція. У класичному біхевіоризмі вважалося, що тільки стимул може зумовлювати характер реакції, яка настане в майбутньому.

Звідси можна зробити висновок — треба проводити якомога більше тестів, експериментів, реєструвати отримані дані, аналізувати їх. За допомогою аналізу можна було б вивести і зрозуміти відповідні закономірності. Біхевіористи вважали, що така схема стимулів і реакцій поширюється не тільки на людину, але і на весь інший тваринний світ.

Таким чином, класичний біхевіоризм Джона Уотсона являє собою одне з найвпливовіших і актуальних напрямків в психології на початку ХХ століття. Обумовлено це тим, що біхевіоризм вивчає поведінку і активність індивіда.

Посилання на основну публікацію