Потреби та інтереси

Потреба – нужда людини в тому, що становить необхідну умову його існування. У найзагальнішому вигляді потребу можна визначити як об’єктивно необхідна умова існування або розвитку її носія. Це об’єктивна умова, передумова існування суб’єкта (індивіда, групи, організації і т. Д.).
Усвідомлена потреба – це подання суб’єкта про те, що йому необхідно для існування і розвитку. Незадоволена фізіологічна потреба проявляється у відчуттях, які виступають стимулом до певних дій. Усвідомлені потреби часто далекі від об’єктивних чи прямо протилежні їм.
Потреби індивіда – це об’єктивно необхідні умови існування людини. Будучи природно-соціальною істотою, людина має дві групи потреб: одні породжені його фізіологією і психологією, інші сконструйовані суспільством.
Статусні потреби – це об’єктивно необхідні умови для збереження і розвитку статусної позиції. Робота людини часто є одним з потужних чинників формування статусних потреб. Іншим джерелом статусних потреб є субкультура середовища, до якої належить індивід. Тут статусна потреба сплітається з психологічною потребою в приналежності до групи.
Класифікації потреб
1. Закон узвишшя потреб (марксизм): а) біологічні (органічні, матеріальні); б) соціальні – потреби в спілкуванні з іншими людьми, у громадській діяльності, в суспільному визнанні та ін .; в) духовні (ідеальні, пізнавальні). Біологічні, соціальні та духовні потреби взаємопов’язані. Біологічні у своїй основі потреби в людини на відміну від тварин стають соціальними. У більшості людей соціальні потреби панують над ідеальними: потреба в знаннях нерідко виступає як засіб знайти професію, зайняти гідне становище в суспільстві.
2. Ієрархія потреб (А. Маслоу).
1) Первинні (вроджені):
– Фізіологічні потреби (голод, спрага, відтворення роду і т. П.). Для існування людини ці потреби повинні бути задоволені хоча б на мінімальному рівні, їх незадоволення може мати руйнівні для організму наслідки. До фізіологічним потребам відносяться і деякі потреби, сконструйовані культурою, життям людини в певному середовищі, повторюваними зразками поведінки: потреба в їжі може трансформуватися в обжерливість, гурманство, вередливість, гидливість і т. Д.
– Екзистенційні потреби (від лат. Exsistentia – існування): в безпеці та захисті (довгострокове виживання і стабільність), комфорті, гарантії зайнятості, страхуванні від нещасних випадків, впевненості в завтрашньому дні і т. Д. У цю категорію включені також потреби в стабільності , в свободі від страху, тривоги і хаосу, в структуру, порядок і т. д.
2) Вторинні (набуті):
– Соціальні: в соціальних зв’язках, спілкуванні, прихильності, турботі про іншу людину й увазі до себе, участь у спільній діяльності; Потреби приналежності і любові (приєднання і прийняття). Групова приналежність стає домінуючою. Будучи незадоволеною, ця потреба викликає муки самотності, важкі переживання знехтуваним. На цієї потреби виростають і націоналістичні, і патріотичні почуття.
– Престижні: в самоповазі, повазі з боку інших, визнанні, досягненні успіху і високої оцінки, службовому зростанні. Потреби самоповаги (значення, компетентність). Самоповага передбачає, по-перше, потреба в компетенції, впевненості, незалежності і свободі. Незадоволення потреб в самоповазі веде до почуття неповноцінності, слабкості, залежності, пасивності.
– Духовні: в самоактуалізації, самовираженні, самореалізації. Потреби в самоактуалізації (реалізація потенціалу) – це бажання людини стати тим, ким він може стати, а значить, досягти вершини потенціалу.
Слід пам’ятати про розумне обмеження потреб, оскільки, по-перше, не всі потреби людини можуть бути задоволені повною мірою, по-друге, потреби не повинні суперечити моральним нормам суспільства. Розумні потреби – це потреби, які допомагають розвитку в людині її справді людських якостей: прагнення до істини, краси, знань, бажання приносити добро людям та ін. Потреби лежать в основі виникнення інтересів і схильностей. Помилкові, уявні потреби – потреби, задоволення яких веде до фізичної та духовної деградації особистості, завдає шкоди природі і суспільству.
Інтерес – потребностное відношення або мотиваційний стан, що спонукає до пізнавальної діяльності.
Інтереси людей спрямовані на предмети потреб і ті суспільні умови, які роблять більш-менш доступними матеріальні і духовні блага, що забезпечують задоволення потреб; визначаються положенням різних соціальних груп та індивідів у суспільстві; різною мірою усвідомлюються людьми і є найважливішими спонукальними стимулами до різних видів діяльності. Таким чином, інтереси людини виражають спрямованість його особистості, яка багато в чому визначає його життєвий шлях, характер діяльності і т. Д.
Класифікація інтересів: а) за їх носію: індивідуальні; групові; всього суспільства; б) за спрямованістю: економічні; соціальні; політичні; духовні.
Об’єктивний інтерес – це об’єктивно оптимальний шлях до задоволення потреби і сукупність коштів, речей, послуг, що дозволяють її задовольнити.
Об’єктивний соціальний інтерес – це об’єктивно оптимальний шлях до задоволення потреби в соціальному просторі. Атрибутом статусної позиції є як статус (сукупність прав, обов’язків, умов), так і набір специфічних для цієї позиції інтересів.
Усвідомлений інтерес – це подання суб’єкта про те, як найкраще задовольнити свою потребу. Цей інтерес може збігатися з об’єктивним, відрізнятися від нього, а може вести в протилежному напрямку. Саме усвідомлений інтерес є безпосередньою причиною дій людини.
Реалізований інтерес – це шлях суб’єкта до задоволення потреби, яким пішов суб’єкт. Він може збігатися з усвідомленим інтересом і суперечити йому.
Від інтересу слід відрізняти схильність – виборчу спрямованість індивіда на певну діяльність, що спонукує нею займатися. В її основі – глибока стійка потреба індивіда в якоїсь діяльності, прагнення вдосконалювати вміння та навички, пов’язані з цією діяльністю. Поява схильності зазвичай є передумовою розвитку відповідних здібностей. Не завжди інтерес поєднується зі схильністю (багато що залежить від ступеня доступності тієї чи іншої діяльності).

Посилання на основну публікацію