Тлумачення норм права

Тлумачення права являє собою важливий і необхідний елемент правозастосування. Однак тлумачення – це не тільки одна з стадій правозастосовчого процесу. Всі форми реалізації права так чи інакше пов’язані з тлумаченням, оскільки правові норми носять абстрактний характер, а застосовуються до конкретних ситуацій.

Тлумачення правових норм — це діяльність державних органів, недержавних організацій, окремих осіб щодо розкриття сенсу правових норм, вкладений у них законодавцем шляхом з’ясування і роз’яснення знаходяться в них положень з метою їх правильної реалізації.

В структурі процесу тлумачення можна виділити два взаємопов’язаних елементи:

– з’ясування — це внутрішній розумовий процес, що відбувається у свідомості суб’єкта, який застосовує норму права;
– роз’яснення — пояснення та виклад іншим учасникам правовідносин сенсу волі законодавця, вираженої в нормативному правовому акті.

Підставами для класифікації тлумачення можуть виступати способи тлумачення, суб’єкти тлумачення, обсяг тлумачення.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів і засобів, що дозволяють розкрити зміст і зміст норми права. За способами тлумачення поділяється на:

– граматичне — з’ясування змісту правової норми на основі лексичного аналізу статті нормативного акта;

– систематичне — з’ясування змісту правової норми шляхом зіставлення її з іншими нормами, при якому встановлюється місце норми в системі конкретної юридичної галузі або інституту, виявляються логічні зв’язки даної норми з іншими нормами, близькими до неї за змістом;

– історико-політичне — з’ясування змісту правової норми на основі аналізу історичних причин і умов виникнення даної норми;

– логічне — з’ясування змісту норм права, при якому досліджується зв’язок між окремими положеннями нормативного акту з використанням прийомів логіки;

– спеціально-юридичне — тлумачення, що ґрунтується на професійних знаннях, володінні досягненнями правової науки та юридичної техніки.

Тлумачення за обсягом може бути:

– буквальне (адекватне) – у разі, якщо зміст норми цілком відповідає її текстуальному вираженню;

– распространительным — коли дійсний зміст норми є ширшим, ніж її текстуальний вираз;

– обмежувальних — коли дійсний зміст норми вже текстуального виразу.

В залежності від суб’єктів, тлумачать правову норму, тлумачення може бути офіційним і неофіційним. Офіційне тлумачення виходить від уповноважених на то органів. Таке тлумачення є обов’язковим для суб’єктів, що застосовують норму. Офіційне тлумачення може бути аутентическим і легальним. Аутентическое виходить від того органу, який прийняв нормативний акт; легальне — від будь-якого іншого органу, який наділений правом давати офіційне тлумачення нормативними актами.

Офіційне тлумачення може бути нормативним і казуальним. Нормативне тлумачення — роз’яснення загального характеру, що є обов’язковим при вирішенні всіх справ певного виду. Казуальне тлумачення — це офіційне роз’яснення, що дається компетентним органом з метою правильного вирішення конкретної юридичної справи.

Неофіційне тлумачення — тлумачення, що виходить від органів і осіб, що не наділені офіційними повноваженнями. Виділяють наступні різновиди неофіційного тлумачення:

– буденне — виходить від будь-якої особи, яка не володіє глибокими знаннями у сфері права;
– професійне — виходить від осіб, що володіють юридичними знаннями;
доктринальне — здійснюється юридичною наукою, окремими вченими та їх колективами.

Посилання на основну публікацію