Правове становище фізичних і юридичних осіб у торговому праві

Виходячи з вітчизняної теорії права, в сучасному торговому обороті суб’єктами міжнародних торгових угод виступають фізичні, юридичні особи і держави. Кожен вид суб’єктів має свою характеристику та особливості правового статусу.

Правове становище фізичних осіб розкривається через категорії правоздатності та дієздатності.

Як правило, правовий статус фізичних осіб в іноземній державі визначається правом країни місця перебування. Права і обов’язки закріплюються також в різних міжнародних угодах: договори про надання правової допомоги, торгових договорах, договорах про уникнення подвійного оподаткування та ін.

Правове становище юридичних осіб розкривається в категоріях «особистий статут» і «національність».

Особистий статут характеризує статус і обсяг правоздатності юридичної особи. Наприклад, порядок створення та припинення діяльності; відносини між засновниками, порядок розподілу прибутку і т. д.

У кожній правовій системі особистий статут має свій зміст. У країнах СНД правоздатність іноземних юридичних осіб, як правило, визначається за правом країни, де це юридична особа засновано. Особистий статут часто ототожнюють з поняттям «національність».

«Національність» юридичної особи визначає належність юридичної особи до того чи іншого державі. Цей термін використовується для визначення правового зв’язку юридичної особи з державою: відрахування податків; створення з боку держави правового регулювання тих питань, що становлять зміст особистого статуту. У разі, якщо, наприклад, юридична особа є російським, то його особистий статут буде визначатися російським правом і т. п. Термін «національність» є умовним і не показує наявності в даному юридичну особу іноземного капіталу або входження іноземців до складу засновників. Подібні «ускладнення» юридичної особи іноземним елементом не змінюють його національності.

Поняття «особистого статуту» і національності взаємозалежні і взаємообумовлені: національність юридичної особи визначає його особистий статут, а зміст особистого статуту залежить від того, яку національність має юридична особа. У кожній правовій системі існують свої критерії визначення національності і містяться різні колізійні норми, що визначають громадянську правоздатність (особистий статут) юридичних осіб.

Встановлення національності юридичної особи особливо важливо при визначенні кола осіб, щодо яких застосовуються договори про надання режиму найбільшого сприяння, усунення подвійного оподаткування тощо Найбільш поширені наступні критерії визначення національності юридичної особи:

— інкорпорації: юридична особа має національність держави, у якому воно зареєстровано (даний критерій характерний для таких країн, як Великобританія, США, країни СНД та ін);
— осілості або знаходження адміністративного центру: юридична особа має національність держави, де знаходиться правління чи головні органи управління юридичної особи (характерний для таких країн, як Австрія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ін);
— ведення діяльності: юридична особа має національність тієї держави, у якому воно вейет свою діяльність (Італія, деякі країни Близького Сходу);
— контролю: юридична особа має національність тієї держави, де проживають (чи мають громадянство) засновники даної юридичної особи.

Неоднакові принципи визначення національності юридичної особи на практиці породжують деякі проблеми. Наприклад, для підприємства, зареєстрованого в одній країні, де застосовується критерій інкорпорації, яка має правління (головний офіс) в іншій країні, де діє критерій осілості, що здійснює діяльність у третій з визначенням національної приналежності за критерієм здійснення діяльності, визначити «національність» проблематично. А це має принципове значення для будь-якої торговельної операції.

На практиці для визначення питань, пов’язаних з діяльністю юридичної особи, можливо поєднання різних критеріїв. Як правило, подібні питання отримують юридичне закріплення у двосторонніх торгових угодах (здебільшого, з питань уникнення подвійного оподаткування).

Такі міжнародні конвенції, як Гаазька Конвенція 1956 р. про визнання прав юридичної особи за іноземними компаніями, асоціаціями та установами і Конвенція 1979 р. про колізійні питання стосовно комерційних компаній виходять з того, що національність юридичної особи визначається за правом країни, де вона зареєстрована (критерій інкорпорації) і правління.

Практикою ведення міжнародного бізнесу розроблені оптимальні організаційно-правові форми, використовуючи які можна вести підприємницьку діяльність та досягати певного комерційного успіху.

Підприємницька діяльність може здійснюватися у вигляді індивідуальної трудової діяльності, а також в різних організаційно-правових формах підприємства (юридичних осіб).

Діяльність фізичних осіб з використання власних цінних паперів, банківських рахунків в якості засобів платежу або збереження грошових придбань не є підприємництвом.

Посилання на основну публікацію