Значення, порядок обрання, склад і структура Європарламенту

Європейський парламент – інститут ЄС, що представляє народи ЄС, разом узяті. Парламент веде своє походження від Асамблеї Європейського об’єднання вугілля і сталі (з 1958 р – Асамблея Європейських співтовариств, після 1987 року – Європейський парламент). Термін «Європейський парламент» став офіційно використовуватися з 1962 р, проте отримав юридичне закріплення в установчих документах ЄС лише після поправок в Єдиний європейський акт 1986 р вступив в силу в 1987 р Скорочене найменування «Європарламент» є неофіційним. З 1979 р депутати Європарламенту обираються загальним прямим голосуванням строком на п’ять років. При цьому кожен громадянин ЄС може голосувати або балотуватися кандидатом в будь-якій державі-члені, де він проживає (ст. 20 і ст. 22 Договору про функціонування ЄС; ст. 39 Хартії ЄС про основні права).
Чисельний склад Європарламенту скликання 2014/2019 налічує 751 депутата (включаючи Голову). Кількість парламентаріїв, які обираються в кожній державі-члені, залежить від чисельності його населення [26] .. До вступу в силу Лісабонського договору ця кількість визначалося по системі квот, прямо зафіксованих у Договорі про заснування Європейського співтовариства (Європарламент 2009/2014 налічував 736 депутатів [ 27]). Згідно з Лісабонською угодою квоти держав-членів визначаються відповідно до спеціальним рішенням, що видається Європейською радою з ініціативи Європарламенту і з його згоди (параграф 2 ст. 14 Договору про ЄС).
Величина квот встановлюється згідно з методом спадної пропорційності, що ґрунтується на наступних принципах:
1) квота будь-якої держави-члена ЄС повинна встановлюватися в межах мінімум 6, але не більше 96 місць в Європарламенті;
2) чим більше чисельність населення держави-члена, тим на більшу кількість місць в Європарламенті воно має право;
3) чим більше чисельність населення держави-члена, тим більша кількість жителів представлено кожним з його депутатів в Європарламенті.
Спочатку чисельність населення держав-членів визначалася на підставі даних статистичної служби Комісії (Європейське статистичне відомство – Євростат), що враховують фактично проживають в кожній державі-члені осіб. З 2014 року для цілей виділення квот в Європарламенті при визначенні чисельності населення держав-членів враховуються тільки громадяни ЄС (без проживаючих громадян третіх країн і осіб без громадянства).
Наведена нижче таблиця ілюструє розподіл квот в Європарламенті 2014/2019 між державами – учасниками ЄС.

Як видно з таблиці, Німеччини з населенням 80,5 млн осіб в Європарламенті 2014/2019 виділена квота в кількості 96 місць, т. Е. 1 депутат представляє інтереси 838 тис. Чоловік населення, в той час як у Мальти з населенням в 0, 4 млн осіб – 6 місць в Європарламенті, т. е. 1 місце на 70 тис. жителів.
Загальні принципи виборчої процедури, яка підлягає застосуванню до виборів в Європарламент, після вступу в силу Лісабонського договору визначає спеціальний нормативний акт – «Акт про обрання членів Європейського парламенту загальним прямим голосуванням» [28], прийнятий в 1976 р і вступив в силу в 1979 р . (в 2003 році). Цей документ, зокрема, встановлює:
– Тип виборчої системи, за якою повинні обиратися депутати у всіх державах-членах (система пропорційного представництва);
– Можливість введення загороджувального межі, т. Е. Мінімального відсотка голосів, у разі недосягнення якого партії не допускаються до розподілу мандатів (не більше 5% поданих голосів);
– Правила про несумісність посад (заборона депутату Європарламенту бути членом або співробітником інших інститутів і органів ЄС, урядів чи парламентів держав-членів);
– Тимчасові інтервали для проведення голосування з виборів депутатів Європарламенту (з четверга по неділю одного тижня, на практиці – останній тиждень червня).
Деталізацію зазначених правил виробляють держави-члени в своєму національному законодавстві. Установчі документи ЄС в редакції Лісабонського договору не виключають при цьому введення повністю однаковою (єдиної) виборчої процедури на всій території ЄС. Однак ЄС для встановлення такої процедури (т. Е. Для прийняття нового Акту про вибори в Європарламент або для перегляду чинного Акта 1976 г.) як і раніше потрібне схвалення з боку всіх держав-членів через їх представників в Раді ЄС з подальшою ратифікацією згідно з національними правилами (ст. 223 Договору про функціонування ЄС).

Європарламент здійснює свої повноваження в рамках пленарних сесій, в роботі яких беруть участь депутати Європарламенту, включаючи голову Європарламенту. Депутати Європарламенту можуть об’єднуватися в політичні групи [29] або здійснювати свої повноваження в якості незалежних депутатів [30]. Для утворення політичної групи в її склад має входити не менше 25 парламентаріїв, які представляють не менше 1/4 держав – членів ЄС [31]. В Європарламенті скликання 2014/2019 представлено 7 політичних груп, а також 52 незалежних депутата [32]. У своїх рідних державах парламентарі є членами різних партій, які об’єдналися в політичні групи на загальноєвропейській політичній арені.
В рамках Європарламенту засновується посаду Голови. Голова Європарламенту обирається парламентаріями терміном на 2,5 року і може переобиратися до закінчення терміну повноважень Європарламенту. У роботі пленарного сесії Європарламенту його голова бере участь як спікер, без права голосу, т. Е. Веде засідання і скріплює своїм підписом правові акти, прийняті Європарламентом. На час відсутності Голови зазначені функції з ведення засідань здійснюються одним з його 14 заступників. Поряд із зазначеними функціями Голова Європарламенту представляє Європарламент у відносинах з іншими інституціями ЄС та на міжнародній (зовнішньополітичної) арені. У кожній політичній групі діє голова (або два співголови), бюро і секретаріат.
Голова Європарламенту, його заступники, а також 6 квесторів [33] утворюють бюро Європарламенту, яке відповідає за організацію роботи парламентаріїв і Європарламенту (приймає відповідні фінансові, організаційні та адміністративні рішення і стежить за їх виконанням).
Формування порядку денного пленарних сесій Європарламенту здійснюється Конференцією Голови та комітетами Європарламенту.
Конференція Голови формується з Голови Європарламенту і голів політичних груп. Конференція Голови визначає коло питань для розгляду на засіданнях Європарламенту, а також склад комітетів, які готують і представляють для розгляду висновки з питань, включених до порядку денного пленарних сесій.
В Європарламенті скликання 2014/2019 діє 20 постійних комітетів і 2 підкомітету. Комітети засновуються з різних питань, що розглядаються Європарламентом (бюджетний контроль; економічні та монетарні питання; зайнятість, соціальні відносини, навколишнє середовище, здоров’я, продовольча безпека, промисловість, дослідження і енергетика, ін). До складу кожного комітету входить від 28 до 86 парламентаріїв, склад комітету враховує політичну розкладку сил в Європарламенті [34]. В рамках кожного комітету діють його глава, бюро і секретаріат. Комітети готують і подають пропозиції щодо зміни законодавства ЄС, позиції (висновки, звіти) з питань порядку денного пленарних сесій, розглядають пропозиції Комісії та Ради ЄС і готують свої висновки щодо них для подання Європарламенту на пленарних сесіях. Комітети можуть засновувати підкомітети і тимчасові комітети з специфічних питань. Голови комітетів координують їх роботу з метою вироблення узгодженої позиції в рамках Конференції голів комітетів.
Делегації Європарламенту формуються в складі від 12 до 70 парламентаріїв для підтримки відносин і обміну інформацією з парламентами держав, що не входять до складу ЄС.

Посилання на основну публікацію