Західна політична динаміка

Механізм, внаслідок впливу якого з’явилося те, що французи, німці, бельгійці чи італійці називають державою, не є єдиним в процесі виникнення централізованої влади, навіть в її сучасній версії. В якості автономного та спеціалізованого політичного авторитету держава отримала й інші назви в англо-саксонських країнах: правління, корона, федеральне агентство або департамент. В Іспанії термін «держава» вступав у суперечність із загальноприйнятим змістом: їм позначалася стара деспотична версія правителів з числа коронованих осіб в Мадриді.
Слід, щоправда, сказати про те, що в Європі європейцями держава розглядається як універсальна необхідність. У країнах Євросоюзу, що об’єднує нині більшість країн Західної, а тепер ще й деякі країни Східної Європи, в останні роки держава по-різному характеризується у різних країнах.
В інших політичних просторах, де дотепер більшою чи меншою мірою позначається ще спадщина колоніалізму, також сформувалися і діють держави, що може створювати враження про те, що в державності нібито знаходить своє вираження політична доля всього людства. Фактично, як відзначають Б. Баді та Г. Ерме, таке розуміння нагадує собою якусь абстрактну модель, що виправдує будь-які інтерпретації [24].
У той же час не можна не бачити й того, що виникнення централізованої влади (влади центру) отримало історично найбільш повне вираження в державах Західної Європи. Це і пояснює першорядну увагу аналітиків з числа політологів до влади Центру, до умов її формування в досліджуваному нами курсі. З одного боку, такий підхід дозволяє досліджувати початкові моменти, пов’язані з виникненням держави, а з іншого – дозволяє провести порівняння владної організації в державах Європи з політичною владою та її організацією в країнах Північної Америки. Це тим більше важливо підкреслити тому, що держави в Європі, забезпечують підпорядкування керованих, стали єдиною, хоча і різноманітною формою політичної організації суспільства. На цьому шляху відкривається можливість аналізувати і враховувати динаміку політичного будівництва.
Справедливості заради, треба сказати, що держава в країнах Західної Європи та Північної Америки – не єдиний фактор, що визначає їхню політичну специфіку. Вони відображають тільки першу фазу цього процесу. З XII до XIX ст. процес державотворення як автономного центру авторитету заклав тільки основу незакінченого акта; держава формувалася як структура монопольного командування на даній території. І потрібно було забезпечити легітимність держави і влади в очах населення на основі нових відносин держави з колишніми суб’єктами влади – королями або принцами.
У XVIII ст., З крахом королівського абсолютизму з його теологічної та спадкової легітимністю, абсолютистська держава в Англії, Північній Америці, Франції та Нідерландах провалилося. І тільки сучасна версія етатіческій організації, створена пізніше, врятувала державу від повного краху. Це стало наслідком того, що в цілому ряді країн утвердився новий спосіб легітимації влади. Відтепер влада стала не теологічної по суті, т. Е. Пов’язаної з особистістю суверена, а абстрактною і метафізичної.
Інструментом легітимації влади стала ідея національної ідентичності. Відповідно з цією ідеєю держава-нація, що прийшло на зміну державі-адміністрації, отримує своє виправдання. Однак мова йшла і йде в наші дні не тільки про ідентифікацію керованих (населення) перед особою авторитету, що, звичайно ж, важливо. Завдання влади полягає і в тому, щоб змусити населення визнати правомірність і, повторимо, легітимність цієї влади. Населення, або, інакше кажучи, суб’єкти владних відносин, включаючи і носіїв влади, відтепер підпорядковувалися влади на засадах нової легітимності.
Інакше кажучи, поступово складалися нові взаємини з владою, в рамках яких відбувалося становлення громадянства, яке поширювалося і на нових керівників, які будували свої відносини з населенням без прямого зв’язку з релігійною або ієрархічної легітимністю. Виходило так, що політик, який став автономним, постає легітимним в політичному сенсі. І цей сенс не ґрунтується на трансцендентному підставі. Він спирається на народний суверенітет. Так народилася нова легітимність, що отримала найменування «демократія», а її тріумфальне ідеологічне та інституційне ходу в особі демократичної політичної організації завершується у сучасному політичному модерні на Заході. І цей політичний модерн висловлює і характеризує режими правління, а не тільки центральний апарат [25].

Політична динаміка
Що слід розуміти під сучасною політичною динамікою? Вона постає як механізм поділу праці, на основі якого виникла держава, а також як консолідація демократичних відносин між керівниками і керованими (ці відносини увічнюють легітимність держави, одночасно змінюючи демократію).
Що це означає? Сучасна західна політична динаміка враховує і відхилення від демократії, і все те, що пов’язано з її торжеством. У цьому зв’язку для аналізу політичної динаміки необхідний облік авторитарних проявів у Європі. І ці прояви мають інтерес для компаративіста, хоча б тому, що авторитаризм існував досить довго як якийсь етап на шляху до сучасного розуміння суверенітету. Як відомо, сучасні демократичні правління з’явилися в процесі державного будівництва в 1945-1975 рр. А до того демократичні правління були поширеною формою в період з 1920 по 1940 рр. Але в ці роки заявили про себе відразу дві форми тоталітарного правління. Мова йде про фашизм і соціалізм.

Посилання на основну публікацію