Зародження політичного мислення раннецівілізаціонного періоду

У загальній хвилеподібно-справедливій ритміці й еволюції виділяються епохальні історичні періоди:

– Мезоліту;

– Неолітичної революції;

– Формування та розквіту ранньокласового суспільства.

Ці три періоди – перші хвилі базисних інновацій, які характеризуються появою нових технологій, зростанням продуктивності праці, збільшенням чисельності населення, виникненням міст, ускладненням системи суспільних відносин, прискореним обміном продуктами і формуванням соціальної структури суспільства (див. Табл. 1).

Перші політичні уявлення склалися в державах Південної Азії та Північної Африки, що виникли там в III – поч. II тис. До н.е. До них відносять стародавні держави Єгипет, Шумеро-Вавилонию, Індію, Китай. Пізніше, в I тис. До н.е. (VI ст.), На Іранському плоскогір’я з’явилася перська наддержава. Історія цих держав складалася по-різному, але всі вони мали одну спільну особливість – це були рабовласницькі держави. Східний тип рабовласницької держави складався на основі «азіатського способу виробництва», що має особливості економічного соціального устрою.

Державний апарат в цих умовах виконував ряд найважливіших функцій, з яких виділилися три провідні: військова, необхідна для грабіжницьких воєн з іншими народами; фінансова – для внутрішнього оподаткування та інших видів грабежу; контролю – за виконанням публічних робіт у вигляді будівництва доріг, іригаційних споруд, обробки земель і пр. І оскільки держава брала на себе вирішення всіх найважливіших питань життєдіяльності суспільства і контролювало їх виконання, складалися однозначні відносини – держава ставала вище суспільства, деспотично нав’язуючи йому свою волю . Істотну опору політика та ідеологія Стародавнього Сходу знаходили в традиціях і звичаях, що замінювали державне право і закони. Звідси і незвичайна консервативність політики, нерозвиненість політичних і правових уявлень в ряді країн, особливо в Єгипті, де сила звичаїв, охоронюваних жерцями, була особливо велика.

Другим за значимістю станом були чиновники і писарі, що грали важливу роль в житті Єгипту. На нижній сходинці соціальної драбини розташовувалися вільні селяни і ремісники, хоча насправді вони поділялися на державних, храмових і подарованих. Вся земля в Єгипті належала фараонові, і він жалував її разом з селянами храмам, що відзначилися сановникам і знаті. Державні селяни жили громадою, платили податок в казну і були, по суті, власниками. Життя і праця храмових і подарованих селян мало чим відрізнялися від рабських: робота за поденну годування, використання на рудниках, у майстернях, на будівництві доріг, зрошувальних споруд, будівель. Усе це під спостереженнями наглядачів. У такому ж становищі опинилися й ремісники.

Раби, складові нижчу касту суспільства, добувалися в ході військових дій і вважалися, як і земля, власністю фараона. Надаючи сановникам землю, цар виділяв і рабів для її обробки.

Розгляд політичних устремлінь ряду країн Північної Африки і Південно-Східної Азії дозволяє зробити висновок, що властиві їм політичні погляди виростали безпосередньо з складаються суспільних відносин і знаходилися на рівні передполітики. У той же час в межах найбільш розвинених в політичному відношенні районів склалися сприятливі умови для появи політики у вигляді комплексного вчення, або наукової теорії. Однак політика як самостійна, нова форма суспільної свідомості, як система принципів, що визначають суспільні відносини, а не випливають з неї, стала можлива лише в Індії, Китаї і пізніше в Елладі.

Політичну практику і свідомість Стародавньої Індії відрізняли ряд суттєвих особливостей. Насамперед наявність різноманітних політичних рухів, відсутність авторитаризму в області політичного мислення, діалог численних політичних думок, створення ідеальних політичних програм як найкращих, ідеальних моделей політичного розвитку держави. Більшість політичних концепцій нерозривно пов’язані з етичними проблемами, тому головне в них – турбота про створення умов для найкращої, тобто морального життя людини. Всі ці разом узяті особливості вплинули на формування суспільного ладу Стародавньої Індії, за характером значно поступається давньосхідних деспотій.

Посилання на основну публікацію