Загальні правила про конкуренцію в рамках ЄС

Конкурентне право ЄС швидко розвивається і постійно удосконалюється, будучи невід’ємним елементом успішного функціонування внутрішнього ринку. Римський договір про заснування ЄЕС 1957 р заклав фундамент існуючої нині системи антимонопольного права ЄС. У преамбулі зазначеного договору закріплено, що «усунення розділяють Європу бар’єрів вимагає узгоджених дій, покликаних гарантувати чесну конкуренцію». На сьогоднішній день правила конкуренції встановлені ст. ст. 101-109 Договору про функціонування ЄС і в значній мірі уточнені і розвинені судовою практикою.
Договором заборонені узгоджена практика, зловживання домінуючим становищем, допомога, що надається в будь-якій формі державами або за рахунок державних ресурсів, яка спотворює або загрожує спотворити конкуренцію шляхом створення переваг для окремих підприємств або виробництв.
Є несумісними з внутрішнім ринком і забороняються будь-які угоди між підприємствами, будь-які рішення об’єднань підприємств та будь-які види узгодженої практики, які здатні зачіпати торгівлю між державами-членами і мають на меті або результатом створення перешкод для конкуренції в рамках внутрішнього ринку, її обмеження або спотворення. Таке обмеження чи спотворення може виражатися в:
a) фіксуванні прямим або непрямим чином цін покупки або продажу або інших умов торгівлі;
b) обмеження або контролі виробництва, збуту, технічного розвитку або інвестицій;
c) розподіл ринків чи джерел постачання;
d) застосування до торговим партнерам нерівних умов щодо однакових угод, ставлячи їх тим самим в несприятливий конкурентне становище;
e) підпорядкуванні укладення договорів умові про прийняття на себе додаткових зобов’язань, які за своїм характером або в силу торгових звичаїв не пов’язані з предметом цих договорів, та ін.
Винятком для прийняття таких заходів можуть бути випадки, коли вони в дійсності сприяють поліпшенню виробництва чи розподілу продукції або розвитку технічного або економічного прогресу при збереженні для споживачів правій частині випливає з них прибули і за умови, що подібні угоди, рішення або практика не накладають непропорційних, надмірних обмежень, які не відносяться до більшої частини продукції.
Угоди, рішення і узгоджені дії як необхідні ознаки дій, що суперечать антимонопольному вимогам насправді, можуть мати завуальовані форми. У справі Polypropylene Комісія констатувала наявність єдиного угоди компаній нафтохімічної промисловості, оскільки досить, щоб підприємства висловили своє загальне прагнення здійснювати певну діяльність на ринку. Суд визнав усну угоду між компаніями, що оперують у сфері паливно-мастильних матеріалів, що підпадають під дію ст. 81 (ст. 101 Договору про функціонування ЄС на даний момент), незважаючи на те, що це угода існувала задовго до того, як з’явився цей договір. В процесі була встановлена вина 15 компаній, що беруть участь в угоді без урахування того, що не всі з 15 в рівній мірі виконували наявні домовленості. Суд постановив, що угода існує тоді, коли між сторонами досягнуто консенсусу щодо плану дій, який якимось чином обмежує їх комерційну свободу діяти, визначаючи характер загальної поведінки на ринку.
У справі Hofner Суд постановив, що термін «підприємство» має на увазі будь-яка юридична особа, залучена до економічної діяльності незалежно від юридичного статусу і способу фінансування такої особи. Поняттям «підприємство» не підпадатимуть під органи, котрі переслідують суто соціальні цілі і незаангажовані в підприємницьку діяльність, такі як органи охорони здоров’я, державного страхування здоров’я громадян і пенсійні фонди.
Широке тлумачення застосовується і щодо терміну «узгоджені дії». Змова щодо спільної діяльності може відбутися навіть за відсутності його документального підтвердження, іншими словами, може мати місце узгоджена практика. Так, при розгляді справи Dyestuff було встановлено, що кілька виробників промислових барвників здійснюють спільні дії зі штучного фіксування цін. Свідки представили дані про збіг рівня і часу підвищення цін, про неформальні контакти, інструкціях, які направляються головною компанією дочірнім. Суд підтримав рішення Комісії та постановив, що сенс узгоджених дій підприємців, які до досягнення стадії укладення угоди навмисно уникають конкуренції між собою за допомогою практичного співробітництва, в тому, щоб навмисне замінити конкуренцію. Воно може бути результатом будь-якого прямого або непрямого контакту сторін, консенсус не обов’язково повинен бути досягнутий буквально. За умов малої кількості суб’єктів на ринку (олігополії) можливе встановлення цін на одному рівні без формальної угоди підприємців.
У рішенні по справі Suiker Unie v Comission Європейська Комісія наполягала на тому, що датські виробники цукру для захисту своїх інтересів на місцевому ринку зробили ряд узгоджених дій. Відповідачі заперечували наявність плану щодо спільних дій, проте Суд постановив, що наявність плану в даному випадку не є необхідним. Договір про функціонування ЄС виключає будь-який прямий або непрямий контакт між підприємцями, метою або результатом якого є надання впливу на поведінку фактичного або потенційного конкурента на ринку або розкриття такого конкуренту лінії поведінки, якої вони самі вирішили або схильні дотримуватися.
Зловживання домінуючим становищем, зокрема, може виражатися в:
a) нав’язуванні прямим або непрямим чином цін покупки або продажу або інших несправедливих умов торгівлі;
b) обмеження виробництва, збуту або технічного розвитку на шкоду споживачам;
c) застосування до торговим партнерам нерівних умов щодо однакових угод, ставлячи їх тим самим в несприятливий конкурентне становище;
d) підпорядкуванні укладення договорів умові про прийняття на себе додаткових зобов’язань, які за своїм характером або в силу торгових звичаїв не пов’язані з предметом цих договорів.

Посилання на основну публікацію