Загальна характеристика актів, прийнятих в Європейському союзі

Відповідно до установчих документів ЄС в редакції Лісабонського договору правові акти ЄС можна розділити на дві категорії: законодавчі та незаконодательние акти.
В основі поділу лежать наступні критерії:
– Юридична сила правового акта;
– Суб’єкти правотворчості (інститути);
– Процедури ухвалення.
Поняття «законодавчі акти» вперше включено до установчих документів ЄС Лісабонським договором 2007 р запозичив його з проекту Європейської Конституції 2004 р Правовий акт ЄС відноситься до категорії законодавчих, якщо він задовольняє наступним критеріям (ст. 289 Договору про функціонування ЄС):
– Правовий акт прийнято в формі регламенту, директиви або рішення і має юридично обов’язкову силу. Рекомендації та висновки як документи, що не мають подібної сили, законодавчими актами ЄС не визнаються;
– Правовий акт прийнято Європейським парламентом і Радою ЄС. Якщо документ виданий в формі регламенту, директиви або рішення будь-якого іншого інституту (наприклад, Європейської ради, Комісії або Європейського центрального банку), то він не вважається законодавчим актом;
– Правовий акт прийнято в результаті «звичайної законодавчої процедури» або «спеціальної законодавчої процедури». Перша, нагадаємо, полягає в спільному прийнятті документів Європейським парламентом і Радою ЄС. Друга має кілька різновидів і припускає видання актів одноосібно Європейським парламентом після консультації або за згодою Ради ЄС або, частіше, Радою після консультації або зі схвалення Європейського парламенту. Вибір різних видів законодавчих процедур визначається уповноважують статтями установчих документів для кожного конкретного питання ведення ЄС. Якщо Європейський парламент і / або Рада ЄС вживають заходів з питань, де установчі документи не передбачають застосування законодавчої процедури, то видані ними правові акти не вважаються законодавчими.
До числа «незаконодательних» актів ЄС відповідно до Лісса бонская договором 2007 р відносяться:
– Юридично обов’язкові акти (регламенти, директиви, рішення) Європарламенту і Ради ЄС, для прийняття яких установчі документи не передбачають використання загальної або спеціальної законодавчої процедури;
– Юридично обов’язкові акти інших інститутів ЄС: регламенти, директиви, рішення Європейської комісії, регламенти і рішення Європейського центрального банку; рішення Європейської ради;
– Рекомендації та висновки як акти, що не мають юридично обов’язкової сили, незалежно від приймаючої інституту.
Особливе місце серед «незаконодательних» актів займають акти, прийняті на підставі, в доповнення або на виконання законодавчих актів. До таких, зокрема, належать:
– Делеговані акти: юридично обов’язкові акти загального дії (регламенти, директиви або рішення, що не вказують адресатів), що видаються Комісією на підставі повноважень, які надані (делеговані) їй в законодавчому акті, прийнятому Європейським парламентом і / або Радою ЄС. Подібні акти можуть доповнювати і навіть змінювати окремі положення законодавчого акта, але лише на умовах і в межах, зафіксованих в його тексті (ст. 290 Договору про функціонування ЄС);
– Виконавчі акти: акти, прийняті Комісією або, в окремих випадках, Радою ЄС з метою забезпечення єдиних умов втілення в життя (виконання) регламентів, директив, рішень ЄС. Повноваження по виданню таких документів повинні бути визначені в акті, на виконання якого вони приймаються (в «базовому» регламенті, «базової» директиві, «базовому» рішенні). Крім того, Європарламент і Рада ЄС має форму регламенту повинні встановити загальні принципи здійснення подібних виконавчих повноважень Комісією (параграфи 2-4 ст. 291 Договору про функціонування ЄС).
У найменуванні делегованих і виконавчих актів ЄС в обов’язковому порядку повинно використовуватися слово «делегований» або «виконавчий» (наприклад, «Делегований регламент Комісії про …», «Виконавче рішення Ради про …»).
Розмежовуючи дві категорії правових актів ЄС, установчі документи ЄС в редакції Лісабонського договору 2007 р як і раніше проект Європейської конституції 2004 року, не встановлюють принципу верховенства законодавчих актів Європарламенту і Ради ЄС над незаконодательнимі актами цих та інших інститутів.
Підзаконний характер, безумовно, мають делеговані і виконавчі акти – як мінімум, щодо того законодавчого акту, на підставі або на виконання якого вони прийняті. Однак подібний висновок не може бути застосований до незаконодательним актам, якщо вони видаються безпосередньо на підставі установчих документів ЄС (наприклад, рішення Європейської ради або Ради ЄС з питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки).
Звідси не виключена ситуація, коли законодавчий регламент або законодавча директива, прийняті Європарламентом і Радою ЄС, будуть скасовані Судом ЄС на тій підставі, що вони суперечать, наприклад, регламенту або рішенням, виданим Європейським центральним банком або Європейським радою в рамках своїх повноважень, передбачених іншими статтями Договору про ЄС або Договору про функціонування ЄС.

Посилання на основну публікацію