Характеристика правового регулювання ЄС

Правова система Європейського Союзу включає в себе напрямки співпраці або галузі права ЄС, які розрізняються за предметом правового регулювання. Предмет правового регулювання ПСБП багато в чому збігається з міжурядовим співробітництвом в рамках таких галузей міжнародного права, як міжнародне кримінальне право, право біженців, право прав людини, а також в рамках міжнародного приватного права. У свою чергу, ПСБП володіє зовнішнім виміром, яке визначає міжнародно-правове співробітництво ЄС з третіми державами. Така співпраця регулюється нормами права ЄС і здійснюється за участю органів ЄС, т. Е. Держави ЄС добровільно обмежують свою здатність домовлятися, делегуючи відповідні повноваження на рівень ЄС.
До недавнього часу право ЄС характеризувалося гетерогенність, т. Е. Включало в себе сфери співпраці різного рівня інтеграції, об’єднані єдиною системою органів. Завдяки Лісабонської реформу правова система ЄС стала більш однорідною, але специфіка правового регулювання в багатьох галузях збереглася. Стосовно до правового регулювання ПСБП в залежності від предмета можна знайти відмінності за обсягом правового регулювання, за характером юридичної дії правових актів та з розділення компетенції між державами-членами і ЄС.
Особливості застосування норм про ПСБП для Великобританії, Ірландії і Данії сьогодні закріплені протоколами, які включені до установчих договорів і згідно зі ст. 51 ДЕС [133] складають їх невід’ємну частину.
Згідно з Протоколом № 20 про застосування окремих аспектів ст. 26 ДФЕС [134] до Сполученого Королівства та Ірландії ці держави зберегли право здійснювати контроль на кордонах як щодо громадян третіх держав, так і по відношенню до громадян ЄС. Протоколом № 21 про позицію Сполученого Королівства та Ірландії щодо Простору свободи, безпеки і правосуддя передбачається, що правове регулювання в сфері ПСБП не має сили і не пов’язує Великобританію і Ірландію, якщо останні не висловлювали згоди на це (ст. 2).
Через 5 років після вступу в силу Лісабонського договору закінчиться перехідний період і повноваження органів ЄС знайдуть повну силу щодо правових актів, прийнятих раніше в рамках Розділу VI ДЕС, в тому числі буде діяти право Комісії звертатися до Суду ЄС у разі невиконання державою-учасником таких правових актів і передбачена юрисдикція Суду ЄС розглядати такі справи. Ст. 10 Протоколу № 36 про перехідних положеннях передбачено право Великобританії відмовитися визнавати такі повноваження, і в цьому випадку з 1 грудня 2014 року всі такі правові акти не матимуть сили для Великобританії, якщо вона не заявить про намір їх застосовувати, т. Е. Мова йде про виключення Великобританії з співпраці в сфері ПСБП і ліквідації її привілейованого становища.
На відміну від Великобританії позиція Ірландії менш жорстка, і відповідно до ст. 9 Протоколу Ірландія застосовує в повній мірі положення про адміністративні заходи для боротьби з тероризмом (ст. 75 ДФЕС), а також в будь-який момент має право повідомити Раді про відмову від застосування Протоколу і прийняти на себе зобов’язання в сфері ПСБП в повному обсязі.
Згідно з Протоколом № 22 про позицію Данії передбачається, що остання не бере участі в прийнятті рішень і не несе юридичних зобов’язань в сфері ПСБП. У той же час Данія – сторона Шенгенської конвенції 1990 року, інкорпорованої в правову систему ЄС. За допомогою ст. 4 Протоколу Данія зберегла для себе міжнародно-правовий характер шенгенської співпраці і право вибирати правові інструменти ЄС, в яких хоче взяти участь. При цьому такі інструменти втрачають для Данії статус правових актів ЄС, позбавляються характеристик прямої дії і юрисдикційних охорони, а прирівнюються за статусом до норм міжнародного права, імплементувати в національне законодавство.
У випадку з Данією також є «виключення з винятків». Згідно ст. 6 Протоколу виключення, встановлені щодо ПСБП і Шенгенської співпраці, не поширюються на регулювання візових питань, пов’язаних з визначенням третіх держав, чиї громадяни повинні мати візу при перетині зовнішніх кордонів, і з єдиним форматом віз. Данія має право змінити своє ставлення до ПСБП, або відмовившись від Протоколу і прийнявши зобов’язання в повній мірі (Ст. 7 Протоколу), або погодившись прийняти правовий режим, аналогічний встановленому для Великобританії, т. Е. Відмовитися від міжурядового характеру співпраці на користь наднаціонального, але зберегти право вибирати норми, що підлягають застосуванню.
Таким чином, за обсягом правового регулювання в сфері ПСБП можна відзначити такі особливості. В силу вилучень, встановлених для Великобританії, Ірландії і Данії, обсяг правового регулювання в цих державах менше.
У той же час механізм просунутого співробітництва дозволяє окремим державам встановити для себе правові норми, які не діятимуть для інших держав-членів.
Також в силу специфіки правового регулювання ПСБП частина правових норм може тимчасово не застосовуватись на території знову приєдналася до нього-членів, які не включені до Шенгенського простору. У той же час норми правових актів, прийнятих у рамках ПСБП, можуть бути поширені на держави, що не входять в ЄС, на основі міжнародних договорів.
Подібні особливості спочатку виникли в зв’язку з инкорпорацией шенгенської співпраці, а пізніше були поширені на всю сферу регулювання ПСБП в зв’язку з наданням йому статусу права ЄС і незгодою ряду держав з таким форматом співпраці.
Щодо розмежування повноважень між державами і ЄС відповідно до ст. 2 Договору про функціонування ЄС виділяється кілька видів компетенції – виняткова, спільна, координаційна і доповнює. Також можна особливо виділити компетенцію ЄС у сфері СЗБП. Компетенція ЄС в сфері ПСБП носить змішаний характер. В установчих актах щодо ПСБП передбачена спільна компетенція, однак є винятки щодо адміністративного співробітництва (доповнює компетенція), міжнародної здатності домовлятися (виняткова зі зворотним делегуванням повноважень державам) і співпраці органів національної безпеки, підтримання законності, порядку і захисту внутрішньої безпеки (вилучення з юрисдикції ЄС).

Посилання на основну публікацію