Три концепції політики

Факт взаємозв’язку всіх сфер суспільного життя, специфічна роль кожної з них визнаються всіма сучасними політологами.

Однак гострі дискусії виникають при визначенні їх порівняльної ролі, значення, субординації. З цієї проблеми існують різні точки зору. В її рішенні виділяються три різні концепції:

(1) економоцентрістская;

(2) політікоцентрістская;

(3) поліцентрістская, або егалітарна.

Розглянемо коротко зміст кожної з них.

Економоцентрістскую концепцію залежності політики від економіки вперше сформулював ще Аристотель, стверджував, що політика обумовлена ​​майновою нерівністю між людьми. З тих пір теорії економічної зумовленості політичних відносин дотримувалися багато мислителів. Але до абсолюту вона була доведена марксизмом, згідно з яким всі соціальні та політичні відносини носять «надбудовних» характер і детерміновані відносинами економічними, «базисом».

У марксизмі була представлена ​​позиція однолинейного економічного детермінізму. Політичні процеси розглядалися тут лише як відображення економічних. Вплив надбудови на базис хоча й допускається, але оцінюється як незначне, мінімальне. К. Маркс стверджував, що «спосіб виробництва обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси». На думку його друга і соратника Ф. Енгельса, «політична влада є породженням економічної». А основоположник російського варіанту марксизму В.І. Ленін стверджував, що «політика є саме концентроване вираження економіки».

Таким чином, економоцентрізм повністю позбавляє політичну сферу самостійності і розглядає її як похідну від відносин власності. Однак світовий досвід показує, що суспільства, що знаходяться на одній стадії розвитку виробництва, можуть мати різні типи політичної системи. Так, сучасна ринкова економіка може поєднуватися як з демократичною, так і з недемократичною владою. Крім того, політика може залежати і від релігійних факторів, особливостей соціальної структури суспільства, історичного розвитку країни, її місця в системі міжнародних відносин.

Політікоцентрізм виходить з протилежної думки, оцінюючи політику як абсолютно самостійну сферу, яка створюється і існує незалежно від яких би то не було інших соціальних факторів. Вперше таку високу оцінку політиці дав італійський мислитель епохи Відродження Нікколо Макіавеллі. На його думку, головне в людській історії – це процес піднесення і падіння держав, а найвища людська доблесть полягає в боротьбі за зміцнення держави, у відстоюванні його вигоди. Влада представлялася йому як самий ефективний важіль впливу на суспільство, як цілком самостійна цінність. Володіння владою, на його думку, дає успішному політику необмежені можливості для збагачення та підвищення свого статусу. Саме прагнення до володіння владою є головною рушійною силою для соціальних рухів і їхніх лідерів.

Таким чином, політікоцентрізм завищує роль політики і принижує роль інших соціальних факторів у житті суспільства.

Як добре видно, обидві розглянуті концепції представляють два протилежні погляди на роль політики в житті суспільства. Більш зважену оцінку цим взаєминам дає третій концепція – полицентризма.

З цієї позиції всі соціальні процеси обумовлені взаємодією цілого комплексу чинників: політичних, економічних, культурних, релігійних. Обговорення питання про те, яка з цих сфер більш важлива для суспільства, настільки ж доречно, як і роздум на тему, яка з систем організму більш важлива для нього: нервова, кровообігу, дихання або травлення. Очевидно, що всі природним шляхом виникли структури суспільства, як і системи організму, однаково необхідні, оскільки без жодної з цих систем ні суспільство, ні будь-який живий організм існувати не можуть. Політика – лише один з рівноправних соціальних інститутів, що знаходяться в постійній взаємодії один з одним. Однак специфіка політичної сфери полягає в тому, що вона більш тісним чином пов’язана з усіма іншими сферами суспільного життя.

Причому її зв’язок з кожною з цих областей своєрідна. Так, найбільш тісно політика пов’язана з економікою. Вплив економіки на політику обумовлено наступними основними обставинами. Різні соціальні групи постійно вимагають від держави захисту своїх економічних інтересів: бізнесмени, наприклад, вимагають зменшення податків, а наймані працівники – підвищення заробітних плат. Саме бізнес-еліти найбільш активно фінансують виборчі кампанії, а потім впливають на політиків для прийняття вигідних їм рішень.

Економічні кризи тягнуть за собою, як правило, і криза довіри до влади, породжують радикальні рухи, нестабільність у суспільстві і нерідко призводять до зміни влади.

Не тільки внутрішня, але й зовнішня політика держав будується з урахуванням інтересів національної економіки. Так, добре відомо, що уряди західних країн забезпечують всюди в світі інтереси своїх транснаціональних монополій, чинять тиск на уряди країн – експортерів нафти з метою зниження цін на сировину і т.п.

Але разом з тим і політика робить зворотний вплив на економіку:

(1) стабільність політичної обстановки в країні забезпечує і стабільність економіки, робить країну привабливою для нових капіталовкладень, і навпаки, політична нестабільність призводить до відтоку капіталів і «відплив мізків»;

(2) успішна науково технічна політика забезпечує зростання продуктивності праці, веде до збагачення праці працівників;

(3) політика змінює всю економічну середовище шляхом обґрунтування нових концепцій економічного розвитку. Саме таку роль покликана зіграти концепція модернізації виробництва, яка нині проголошена і активно реалізується Урядом Росії.

Однак питання про те, наскільки політика і держава можуть бути присутніми в економічному житті, є все ж спірним. Як показує досвід, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Як показав досвід Радянського Союзу, інших соціалістичних країн, командування економікою веде до зростання тіньової економіки, тотального дефіциту товарів, падінню економічної зацікавленості працівників, а в кінцевому рахунку – до кризи всієї суспільної системи. Але не менш небезпечний і «дикий ринок», ухилення господарюючих суб’єктів від жодного контролю з боку державних органів, що обертається неконтрольованим зростанням цін, зниженням якості продукції, посиленням соціальних контрастів і посиленням нестабільності соціального і політичного життя.

Посилання на основну публікацію