Типологія М. Вебера

Класичною в політології вважається типологія, запропонована Марксом Вебером. Класифікаційним ознакою в ній виступають підстави легітимності влади (див. Гл. 2) тих чи інших політичних лідерів. Відповідно до цього критерію можна виділити три типи лідерства: традиційне, раціонально-легальне і харизматичне.
Традиційне лідерство спирається на звичаї і традиції, силу звички. «Право на лідерство» в даному випадку людина набуває завдяки своїм походженням і правом спадкування. Сучасні європейські і східні монархи – приклади даного типу лідерства.
Проте зводити традиційне лідерство тільки до практики монархічного правління не варто. Політичне лідерство в СРСР ніяк було не пов’язане з династичним спадкуванням. Однак чільна роль керівника Комуністичної партії зізнавалася в силу традиції, сформованого порядку речей: «партія – керівна і спрямовуюча сила радянського суспільства». Такий був характер лідерства М. Хрущова, Л. Брежнєва, Ю. Андропова та ін. Сказане справедливо і щодо лідерів комуністичних режимів Центральної та Східної Європи, Південно-Східної Азії.
Раціонально-легальне лідерство спирається на загальновизнаний правовий порядок. Втілення цього типу лідерства – політичні діячі сучасних демократій. Саме виборча кампанія, проведена в рамках існуючих правових норм, – основний шлях становлення політичних лідерів в демократичних державах. У даному випадку не так важливо, хто конкретно займають владну позицію. Головне, що ця людина прийшла до влади строго відповідно до закону.
Харизматичне лідерство грунтується на вірі в екстраординарні якості індивіда, що не стільки придбані, скільки даровані йому понад, – вірі в його харизму (від грец. Дар божий). Для Вебера харизма – це якість особистості, визнане надзвичайним, завдяки якому вона оцінюється як обдарована надприродними, надлюдськими або, щонайменше, специфічно особливими силами і властивостями, недоступними іншим людям [50].
Саме лідери харизматичного типу найбільш наочно демонструють лідерські якості і викликають пильний інтерес. Причому інтерес цей не слабшає сторіччями (досить згадати Юлія Цезаря або Наполеона).
На відміну від лідерства традиційного і раціонально-легального, мають більш-менш об’єктивні підстави (традиції або закон), харизматичне лідерство носить суто особистісний характер. Характерною рисою харизматичного лідерства є також емоційно забарвлена ​​відданість такому лідеру його послідовників.
Феномен харизматичного лідерства найбільш яскраво проявляється в перехідні періоди життя суспільства, скажімо, в період війни або подолання країною загальнонаціональної кризи. У новітній історії прикладами харизматичних лідерів можуть бути В. Ленін (СРСР), Мао Цзедун (Китай), Ш. де Голль (Франція).

Посилання на основну публікацію