Теорія визначальної ролі послідовників

Прихильники цієї теорії стверджують, що для розуміння феномена лідерства необхідно мати уявлення про очікування і цілях прихильників політичного лідера. Лідер, по суті, тут не більше ніж інструмент групи, виразник її інтересів. Дійсно, люди готові слідувати за тими, кого вважають здатними відстоювати їхні інтереси, задовольняти їхні потреби.

Особливо яскраво визначальна роль послідовників проявляється під час виборів, коли голоси виборців стають орієнтиром для претендентів на роль політичних лідерів. Прикладом тонкого аналізу настроїв електорату може служити гасло виборчої кампанії 1972 Р. Ніксона, який закликав не «голосувати за Річарда Ніксона», а «переобрати президента Америки». Це гасло створив певні труднощі його суперникові, оскільки «американці мають тенденцію любити президента і не любити людей, що складають йому опозицію» [49].

Важлива особливість цієї теорії полягає в тому, що послідовники в ній розглядаються не в якості одного з елементів лідерської системи, а як центральний, домінуючий компонент процесу лідерства. Специфіка ж лідерської, як і будь-який інший, системи полягає в тому, що пріоритетне увагу до одного її елементу неможливо без шкоди для іншого. Адже й сама теорія визначальної ролі послідовників виникла як реакція на однобоке, незадовільний пояснення теорією рис феномена лідерства. При цьому одна крайність породила іншу.

Невдалі спроби одностороннього тлумачення політичного лідерства на основі особливостей особистості або її послідовників, а також бажання повніше відобразити соціальний контекст даного явища призвели до формування ще однієї теорії – ситуативної.

Посилання на основну публікацію