Теорія рис

Це найбільш рання і досить широко поширена теорія. Відповідно до неї, лідерство є феномен, народжений специфічними якостями лідера, наявність яких і сприяє висуванню людини на лідируючі позиції.

Прихильниками цього підходу перераховувалися десятки якостей, якими повинен володіти лідер. Американський психолог К. Бірд склав список з 79 рис, що згадуються різними дослідниками як «лідерські». Серед них: ініціативність, почуття гумору, ентузіазм, впевненість, гострий розум, компетентність та ін. Але при цьому не було жодної характеристики, з якою б погодилися всі дослідники: 65% названих рис згадувалися лише одного разу, 20% – двічі, 5% – тричі [46].

Інший американський психолог – Р. Стогдилл узагальнив дані 124 досліджень і зазначив, що вивчення особистих якостей лідерів продовжує давати суперечливі результати. І все ж він виділив ряд рис, притаманних лідерам, стверджуючи, зокрема, що лідер повинен володіти великим інтелектом, ніж його послідовники. Однак цю характеристику стали заперечувати. Дослідники прийшли до висновку, що вирішальною умовою впливу політичного лідера є близькість його інтелекту до середнього інтелектуальному рівню його прихильників.

Поза всяким сумнівом, люди – потенційні лідери – повинні володіти певними якостями та вміннями, але одне лише їх наявність не здатне зробити людину лідером. Не можна забувати і те, що виконання лідерських функцій розвиває необхідні для цього якості, тобто у індивіда, який протягом довгого часу виконує роль лідера, формуються і закріплюються необхідні для цього риси (почуття відповідальності, впевненість у собі, вміння визначити пріоритети, ораторські навички і т.д.).

Все це не означає повного заперечення теорії рис, але вимагає скептично ставитися до спроб скласти остаточний список лідерських якостей.

По всій імовірності, риси лідера не слід розглядати ізольовано від соціального контексту: історичної епохи, конкретної ситуації, типу політичної культури суспільства. Так, в різних країнах помітно різняться особистісні якості, якими повинен володіти загальнонаціональний політичний лідер.

У США такий лідер повинен бути чесним, динамічним, демонструватиме успіх, мати репутацію хорошого сім’янина, випромінювати впевненість і твердість, викликати довіру співгромадян.

У Росії ж розраховувати на політичний успіх може рішучий, розумний, з сильною політичною волею лідер, що ставить на перше місце інтереси країни, чесний, досить жорсткий у проведенні своєї лінії, до того ж володіє харизмою [47]. Не можна не відзначити ту особливість, що в Росії взагалі, а в кризових ситуаціях особливо лідери з м’яким характером мають вельми мало шансів на визнання.

Теорія рис, концентруючи увагу на центральній фігурі досліджуваного явища – лідері і його характеристиках, ігнорує іншу, не менш важливу сторону відносин лідерства – послідовників. Тому «наступним кроком у більш розумною концепції лідерства, – зауважує Ф. Стенфорд, – було включення в неї особистості послідовника і потреб групи» [48].

Посилання на основну публікацію