Теорія поділу влади

Ідея поділу влади визрівала в надрах буржуазного права поступово і оформилася в теорію тільки в XVII ст. До цього часу свавілля правителів-деспотів в Європі стримувався морально-релігійними традиціями монархічного правління, загрозою народних повстань, думкою церкви. Проблема співвідношення влади в державі, створеному на основі суспільного договору, вперше була поставлена ​​Дж. Локком, для якого законодавча влада за необхідності повинна бути верховною і всі інші влади в особі будь-яких членів суспільства закінчуються з неї і підпорядковані їй [42].

Класичну формулювання ця теорія, як відомо, отримала в працях Ш.Л. Монтеск’є. За його твердженням, щоб попередити зловживання владою, необхідно, щоб одна влада стримувала іншу. Якщо законодавча і виконавча влади об’єднуються в одному і тому ж політичному органі, не може бути свободи. З іншого боку, не може бути свободи, якщо судова влада не відділена відповідним чином від законодавчої і виконавчої. І абсолютно неприпустимо, якщо одне і те ж особа або орган стане здійснювати всі три види влади.

Відповідно до сучасної трактуванням цієї теорії для нормального функціонування сучасної демократичної правової держави в ньому повинні існувати незалежно один від одного законодавча (парламент), виконавча (уряд) і судова влади. Поділ влади покликане врівноважувати різні гілки влади, створити систему стримувань і противаг, запобігати монополізацію публічно-владних повноважень однієї зі сторін.

У дусі традицій Аристотеля Дж. Локк і Ш.Л. Монтеск’є в якості головного висували принцип особистої свободи і бачили головну задачу права в огорожі індивіда від свавілля з боку влади. Будучи прихильниками лібералізму, вони протиставляли особисті інтереси, насамперед право на приватну власність, громадським і виступали за конституційну монархію на основі представницької демократії. Функції держави тут обмежені і зводяться до охорони правопорядку. Зізнається верховенство законодавчої влади, вона не повинна мати права зупиняти дію виконавчої влади, але зобов’язана періодично заслуховувати звіти державних чиновників.

Дотримувався традицій Платона, ідеолог революційних демократів, один з провісників тоталітаризму – Ж.-Ж. Руссо, навпаки, виступав за республіку і безпосереднє народовладдя. У його розумінні «народний суверенітет» повинен в кінцевому рахунку превалювати над особистим інтересом, голосування має бути прямим, а окремі індивіди зобов’язані підкорятися волі народу, матеріалізованої в прийнятих більшістю голосів законах. При цьому конкретна особистість практично безправна перед всесильною законодавчою владою, що на практиці довели події Великої французької революції.

Обидва підходи дожили до наших днів у формі представницької і прямої різновидів демократії. Перший підхід критикують за елітарність і декларативність, відсторонення мас від прямої участі в державному управлінні в проміжках між виборами, бюрократизацію і олігархізацію влади, другий – за схильність до тоталітаризму, обмеження індивідуальної свободи і приватного підприємництва.

Ідея поділу влади, обобщившая політичний досвід розвитку державності в країнах Західної Європи XVII-XVІІІ ст., Знайшла своє реальне втілення в конституціях США та Франції. Вона мала в своїй основі реально обгрунтований проект державного устрою, спрямований на забезпечення політичної свободи, безпеки, правопорядку і рівності громадян перед законом. Доктрина прав людини і громадянського суспільства, обобщившая практику переходу від станового ладу з його передають у спадок привілеями до громадянського суспільства з реальною владою для власників, знайшла своє втілення в законодавстві багатьох країн.

Реальним прикладом втілення системи стримувань і противаг в політичній практиці виступає досвід США. Законодавча влада тут представлена ​​Конгресом, що складається з двох палат і включає 535 депутатів. Верхня палата (Сенат) включає 16 комітетів, у тому числі у закордонних справах, законодавчій ініціативі, з асигнувань, за доходами і податках і т.д. Члени нижньої палати (Палати представників) у складі 22 комітетів здійснюють законотворчу діяльність.

Істотне значення для реальної демократизації суспільства та реалізації всього комплексу цивільних прав людини має поділ влади не тільки по горизонталі, але і по вертикалі – на загальнонаціональну, або центральну, регіональну та місцеву. Це пояснюється тим, що найчастіше лише місцева влада здатна забезпечити ефективний механізм реалізації політико-правових рішень, публічно декларованих центральним державним апаратом, наприклад, щодо захисту інтересів дрібного і середнього бізнесу.

Посилання на основну публікацію