Теорія держави як юридичної особи

Філософське розкриття теоретичних понять правової науки важливо з наступних причин: по-перше, стає можливим реконструювати їх зміст в культурному контексті різних історичних етапів і країн, що створює основу порівняльного дослідження; по-друге, з’ясовується спрямованість змістовних змін даних понять в часі, що дозволяє говорити про динаміку теоретичної думки і певних стадіях її розвитку; по-третє, виявляється зрозумілим функціонування теоретичних понять (які одночасно можуть виступати і як юридичні поняття) в правовій і політичній практиці. Даний підхід, реалізований на значній порівняльному матеріалі, дозволив нам сконструювати теорію конституційних циклів, яка пов’язує воєдино основні фази розвитку конституційного ладу зі зміною типів легітимації влади і використовуваними для цього поняттями. Теорія конституційних циклів дозволяє пояснити феномен нерівномірності правового розвитку і поява в ньому через відомі проміжки часу східних фаз; висуває модель співвідношення позитивного права і правосвідомості на різних стадіях розвитку; нарешті, дає можливість конструювання конституційних змін і використання для цього спеціальних політико-правових технологій [201].
Одним з суттєвих висновків даної теорії слід визнати розкриття логіки запозичення певних політико-правових ідей в різних історичних і культурних умовах. Ця логіка, як ми доводимо, пов’язана зі зміною фаз конституційного циклу, кожна з яких бере з світового філософської спадщини і теорії права саме той ряд понять, який виявляється актуальним для даної фази великого конституційного циклу. Цим пояснюється процес циркуляції певних теоретичних понять (таких, наприклад, як суспільний договір, суверенітет, поділ влади), дослідження якого, якщо не зводити його до взаємодії культур, філіації ідей або вкладу певних мислителів, дозволяє пояснити, чому та чи інша концепція перемагає в конкуренції ідей певної епохи, отримує суспільне визнання і стає нормою чинного права, виявляється затребуваною в один період і відкидається в іншій з тим, щоб потім знову опинитися прийнятої; нарешті, яким чином концепція, висунута в одній країні, виявляється реалізованої в позитивному праві інший.
Предметом нашого дослідження в даній статті стає одна з магістральних напрямків філософії права – теорія держави як юридичної особи. Звернення до неї цікаво в контексті роздумів про паралелізм російської та німецької правових традицій нового часу, – переходу від абсолютизму до демократії; від демократичної політичної системи до диктаторських режимів і потім – до відновлення демократичних інститутів в новітній час. На всіх етапах філософська і правова думка двох країн, яка шукала оптимальної формули співвідношення суспільства і держави, не могла не відштовхуватися від класичного теоретичної спадщини.
Загальною передумовою соціальної та політичної трансформації в країнах Центральної та Східної Європи нового часу став процес модернізації. Перехід від традиційного (аграрного або станового) суспільства, заснованого на принципах станової ієрархії (інкорпорації індивіда в жорсткі соціальні структури) до суспільства нового часу – демократії (заснованої на принципі загальної рівності та особистої відповідальності) не міг здійснитися безконфліктно. Питання про механізм даного переходу ставив перед суспільством і його мислителями альтернативу революції і реформи. Теоретичним виразом даного конфлікту повсюди ставало зіткнення теорій народного суверенітету (Руссо) і монархічного суверенітету (Гоббс), двох теорій конституціоналізму – договірного і октройовану, нарешті, двох легітимують принципів політичної системи – волі народу і божественної волі. У цих умовах надзвичайно актуальним (особливо для країн Центральної та Східної Європи) ставав пошук німецької класичної філософією, правом і соціологією (від Гегеля до Вебера) вирішення даного конфлікту. Концепція громадянського суспільства і держави як інструменту модернізації та реформ – стала основним висновком. Найбільш чітка формула їх співвідношення представлена ​​теорією держави як юридичної особи.
Виникла на основі позитивізму загальна теорія права і концепція єдиного німецького державного права (зокрема К.Ф. Гербера) не тільки передували політичному об’єднанню Німеччини, але й стали обгрунтуванням даного процесу. У кінці ХІХ – початку ХХ ст. правова думка Німеччини при переході від догматичної юриспруденції понять до принципам позитивізму, а потім неокантіанства поставила ряд проблем, які опинилися актуальними для інших країн Європи: ставлення суспільства і держави в умовах конституційного конфлікту (Г. Еллінек); співвідношення природного і позитивного права (Г. Кельзен); теорія державного суверенітету та проблеми його поділу в умовах інтеграції раніше незалежних держав в єдину державу) (проблематика П. Лабанда); право товариств – фактично йшлося про публічно-правовому регулюванні корпоративних інститутів (О. Гірке); суб’єктивні публічні права, боротьба за право і мета в праві (Р. Ієрінга); соціологічне осмислення державності (М. Вебер) [202].
Головною проблемою епохи стало питання про співвідношення права і радикальних конституційних змін: повинні вони йти з розривом права (конституційна революція) або збереженням наступності (конституційна реформа). Теоретичне осмислення кризи в праві запропонував Г. Еллінек [203]. У розвитку правової думки теорії Еллінека протистоїть концепція Г. Кельзена. Конституційна криза інтерпретується як неконституційне (т. Е. Насильницьке) зміна конституційної системи, результатом якого стає створення нової системи, заснованої на інших ціннісних орієнтаціях [204]. М. Вебер у своїй соціології права підсумовував ряд концепцій конституційної кризи: його суть він вбачав у зміні ціннісних орієнтацій суспільства, що виражаються в понятті легітимності конституційних основ суспільства [205].
Теорія держави як юридичної особи стала частиною даного пошуку в галузі філософії та соціології права. У контексті цих суперечок краще зрозуміла логіка теорії держави як юридичного відношення і юридичної особи, яка виникла в умовах радикальної трансформації німецької філософії права рубежу XIX-XX ст. Ключовими параметрами даного напрямку стали: переосмислення співвідношення природного права і позитивного права; поділ трактувань права у формальному і матеріальному сенсі; конституційного та державного права, нарешті, формування концепції суб’єктивних конституційних прав.
Суть теорії – перенесення з приватного права в публічне основного поняття – юридичне відношення і юридична особа. У цивільному праві юридична особа – суб’єкт цивільного права, організація, яка має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, відповідає за своїми зобов’язаннями цим майном, може від свого імені набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Перенесення даного поняття з приватного права в публічне перетворювало держава – в суб’єкт юридичних відносин, наділений правами і обов’язками в рамках договору. Іншою стороною договору виступало суспільство. Загальний висновок робився в напрямку встановлення консенсусу суспільства і держави, їх конструктивної взаємодії при збереженні провідної ролі державної влади в процесі модернізації.
Дана теорія (представлена ​​насамперед австрійським ученим Г. Еллинеком і німецьким – П. Лабанд) наділяла держава характером суб’єкта права, здатного вступати в правовідносини з іншими юридичними особами – підданими або громадянами держави. У праці Еллінека – «Allgemeine Staatslehre» був обгрунтований метод юридичної інтерпретації основних соціальних і політичних інститутів держави як ідеальних правових конструкцій, які є фактично соціологічними категоріями – синтезом конкретних, реально існуючих форм. Відповідно до цього підходу держава може інтерпретуватися як об’єкт права, правовідносини і, нарешті, суб’єкт права. Це третє розуміння держави як суб’єкта права (або юридичної особи) найбільшою мірою відповідає уявленню про єдність його організації, волі і мети [206].
Держава розглядалося представниками цієї теорії як результат договору між суспільством і владою – суб’єкт права, що найбільш повно відповідає уявленню про єдність його організації, волі і мети. З цієї точки зору, конституційна монархія виступала як тип унітарної держави, що протистоїть дуалістичної станової монархії і тим більше парламентської монархії британського типу. Принцип поділу влади поступався місцем принципу розділення функцій. Парламент в цілому і його палати відповідно з цим розглядаються як особливі колегіально організовані державні установи, у функцію яких входить участь у законодавстві (затвердження основних законодавчих актів держави) і контроль над адміністрацією (що складає суть принципу відповідальності міністрів). Вони не є, однак, самостійними юридичними особами, але становлять поряд з монархом (влада якого також обмежена) частина єдиної держави. Ця концепція конституційної монархії як унітарної держави, є правовим обґрунтуванням існуючої політичної системи, носила багато в чому метафізичний і телеологічний характер, легітимізуючи сильну монархічну владу (політичний режим якої визначається як уявний конституціоналізм) [207].
П. Лабанд, виходячи з східних теоретичних постулатів у своїй капітальній праці «Deutsches Reichsstaatsrecht», інтерпретував німецьку державність як особливе договірне утворення – юридичне відношення, що виникло при переході від союзу держав до союзної держави. Звідси виводилися такі ключові для німецької юриспруденції поняття, як суверенітет, державна воля і особливий статус кайзера [208].
Визнаючи провідну роль державної влади і монархії як її форми, правова думка завзято дискутувала питання про те, яким чином доктринальна трактування суверенітету може бути поєднана з фактом реального існування різних державних утворень всередині політичної системи. Правова думка Німеччини виходила при цьому з однозначної інтерпретації суверенітету як вищої влади (suprema potestas), яка є єдиною, необмеженою і неподільною. Тому вона знала тільки дві основних конструкції – союз держав (Staatenbund), де суверенітет залишається у окремих держав і союзну державу (Bundesstaat), де він переходить єдиному союзному центру. Логіка історичного процесу утворення держави полягала в переході від першої форми до другої. Це був вираз в теорії права руху від конфедерації до федерації. Дані суперечки прекрасно представлені у творах Лабанда, а також О. Гірке, Г. Кельзена та ін. Ці правові дискусії роблять більш зрозумілою німецьку концепцію федералізму, яка в свою чергу стимулює подібні дискусії в сучасній Європі та Росії.

Посилання на основну публікацію